О. С. Пушкін в дитячій літературі
Хоча О. С. Пушкін нічого і не писав спеціально для дітей, його твори вже за життя поета були популярними серед малих читачів. О. С. Пушкін був вихователем юнацтва. “Є завжди щось особливо благородне, лагідне, ніжне, благоухание й граціозне в усякому почутті Пушкіна”,- писав В. Г. Бєлін-ський. Поезія О. С. Пушкіна “допомагає чудовим образом виховувати в собі людину”.
Такого ж великого значення поезії Пушкіна надавав і М. Г. Чернишевський. Він вважав, що справжні поети, яким був і О. С. Пушкін, є керівниками людей. Читаючи їх твори, “ми
В дитяче читання увійшли вірші й казки О. С. Пушкіна. Лірика поета, в якій знайшли відображення його роздуми і переживання, актуальні проблеми того часу, навколишня дійсність і визвольний рух, впливала на формування суспільної свідомості, підтримувала твердість духу в декабристів, засланих у Сибір. Лірика, в якій поет створює образ передової людини, протестанта і життєлюбця, оспівує дружбу, вірне кохання, рідну природу,
Казки поет писав у зрілий період своєї творчості, хоча цікавився ними все життя. З захопленням слухав Пушкін казки своєї няні Орини Родіонівни, вивчав, збирав і записував фольклор різних народів, а потім талановито використовував його у своїх творах. Так, у поемі “Кавказький бранець” знаходимо черкеську пісню, в “Бахчисарайському фонтані” – татарську, у поемі “Цигани” – молдавські пісні, а у віршах “Козак”, “Гусар” та в поемі “Полтава” – мотиви українського фольклору. У повісті “Капітанська дочка” Пушкін використовує багато приказок, прислів’їв, а також казку про орла і ворона, в якій народ віддає перевагу героїчній смерті перед рабським животінням. Поета приваблює не тільки реалістична основа народної творчості, а й її соціальний та моральний зміст, життєрадісність, “веселе лукавство розуму народу”, багатство думок, проста, яскрава мова.
Особливо захоплювався Пушкін казками. У листі до брата він писав: “Що за розкіш ці казки, кожна є поема”. Сам поет написав п’ять казок: “Казка про попа і наймита його Балду” (1830), “Казка про царя Салтана, про сина його славного й могутнього богатиря князя Гвідона Салтановича та про прекрасну царівну Лебедицю” (1831), “Казка про рибака та рибку” (1833), “Казка про мертву царівну та сімох богатирів” (1833), “Казка про золотого півника” (1834).
В основу більшості своїх казок поет поклав народну творчість. Так, для “Казки про царя Салтана…” він використовує народну казку “Косоручка”, для “Казки про рибака та рибку” – “Жадібна баба”, а для “Казки про мертву царівну…” – “Чарівне дзеркало”. Проте казки О. С. Пушкіна – це не поетичний переказ народної творчості. П. Бажов писав, що в чаруючих красою і розумом казках Пушкіна ми бачимо “чудесний сплав, де народна творчість невід’ємна від особистої творчості поета”.
Незважаючи на талановитість Пушкіна-казкаря, багато сучасників поета (Є. Баратинський, М. Гоголь, І. Тургенєв та ін.) зустріли його казки негативно. Критики вважали, що Пушкін наслідує народну творчість, що за художніми якостями його казки стоять нижче, ніж інші твори.
Прекрасними за витонченістю, чудовими за змістом казками Пушкіна захоплювався М. Горький. Вони вражали його глибиною думки, людяністю, ліризмом, чарівністю вірша, виразністю мови.
У казках Пушкіна все змальовано просто, в дусі народних понять про мораль, в дусі народних симпатій і антипатій, їм властивий гуманізм, пошана до простих людей, прагнення до волі й щастя, оптимізм, але в них відчувається кошмар сучасності, хвилювання за майбутнє людей.
Більшість казок Пушкіна має сатиричний характер, і сатира в них ще більш соціальне загострена, ніж у народних. Наприклад, “Казка про попа і наймита його Балду” – це гостра сатира на попів.
Жадібний піп шукає дешевого служника, який вмів би “і коні доглядати, і шить, і варить, і майструвати”. Проте піп не тільки скупий, а й дурний, бо понадіявся на російське “авось”. До того ж він ще й боягуз: тремтячи від страху, боячись розплати, він посилає Балду до чортів збирати оброк (скільки в цій сцені сатири!).
Як і в народній творчості, в усіх казках О. С. Пушкіна сатирично змальовано і царів. Так, у “Казці про мертву царівну та сімох богатирів” він створює образ жорстокої, пихатої вередливої і самозакоханої цариці, єдиною втіхою якої була розмова з дзеркалом:
“Любе дзеркальце, скажи
Та мій сумнів розв’яжи:
Хто на світі наймиліший,
Найгарніший, найбіліший?”
Почувши, що вона “за людей усіх миліша, і рум’яніша, й біліша”, цариця починає “сміятись та радіть! – і підморгувать очима, і поводити плечима”, і крутитись перед своїм дзеркальцем.
Образ її подається в сатиричному плані. Сповнена чорних заздрощів, цариця наказує прислужниці своїй “завести царівну в хащі” і живу покинути там “на поживу злим вовкам”. Побачивши царівну живою, вона від люті вмирає.
Сатирично змальовує О. С. Пушкін царя Дадона у “Казці про золотого півника”. Дадон обмежений, дурний і лінивий, він царствує “лежма на боку”. Його не можуть розбудити навіть тоді, коли державі загрожує небезпека:
“Царю! Батьку милостивий! –
Воєвода стогне сивий –
Встань, велителю! Напасть!” –
“Що таке? Заснуть не дасть! –
Цар крізь позіхи до нього –
Га? Хто там? Чого й до чого?”
Цар дає розпорядження послати на схід війська, і лиш стихло все, Дадон знову “здрімався”.
Цар – сластолюбивий. Побачивши шамаханську царицю, він “перед нею зднімів” і забув навіть про смерть своїх синів.
Дадон – брехливий, він не дотримує слова, даного стаpoму зорезнавцеві. Пушкін змальовує безславний кінець Дадона.
“Казка про золотого півника” – це політична сатира. Написав поет її в період загострення своїх взаємин з російським царем. У листі від 1834 р. він пише: “Не дай бог синові йти по моїх слідах, писати вірші та сваритися з царями… Батогом обуха не перебити”. Натякає на це поет і в казці: звіздар почав було просити царя віддати йому шамаханську царицю, але той грізно закричав:
” Одійди, як хочеш жить! “
Дід почав був сперечатись,
Та не з кожним слід змагатись:
Цюкнув цар його жезлом.
Просто в лоб. Упав мішком
Бідолаха.
О. С. Пушкін нещадно засуджує сваволю, деспотизм царів, весь самодержавно-кріпосницький лад. Характерна і не випадкова кінцівка “Казки про золотого півника”:
Казка-вигадка, проте
Щось тут, браття, не пусте!
“Казка,- як говорить поет,- добрим молодцям урок”.
Сатиричний образ цариці поет створює і в “Казці про рибака та рибку”. Чим вище по соціальнійдрабинці піднімається зла баба, тим жорстокішою стає. Ось вона, стовпова дворянка, б’є дбайливих слуг, “за чуба тягає”, а чоловіка, який робить їй стільки добра, зовсім не хоче знати.
Баба на старого нагримала і на “стайню до коней послала”.
Ставши грізною царицею, вона поводиться ще жорстокіше. Навкруги неї стоїть “грізна сторожа, за плечима – списи та сокири”. На діда вона і не глянула,
Тільки гнати з очей його звеліла.
Тут підбігли пани та бояри,
Старого у шию заштовхали.
А на дверях сторожа надбігла,
Та сокирами ледь не зарубала.
І в цій казці, як і в усній народній творчості, сатирично змальовані панівні класи. У народному дусі змальовує Пушкін і позитивні образи: Балду, трудівника діда, Царівну, Гвідона. Як і в народних побутових казках, поет показує моральні переваги простого служника Балди над попом.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)