Марсель Пруст: у пошуках втраченого часу
Марсель Пруст: у пошуках втраченого часу
І. Жива легенда французької літератури. (Ще за життя ця людина перетворилася на живу легенду. Чоловік із репутацією світської людини став відлюдником, намагаючись відтворити різноманітність покинутого ним світу у літературній творчості.)
ІІ. Родина Пруста і початок творчості. (Марсель Пруст (1871-1922) був єдиним сином відомого лікаря і вченого. Мати походила із заможної родини. З дитинства він був хворобливим, і його оберігали від зайвого навантаження, тому дещо давалося йому легко. Він закінчив ліцей,
ІІІ. Цикл романів “У пошуках втраченого часу”. (Після смерті матері Марсель Пруст важко захворів на алергію та астму й змушений був добровільно зачинити
Славу здобув другий роман “Під захистком дівчат у цвіту” (1918) (рос. “Под сенью девушек в цвету”), який був відзначений престижною Гонкурівською премією. Потім вийшли друком “У Германтів” (1920), “Содом і Гоморра” (1921-1922). Інші ж (а всього епопея складається з 7 частин у 15 книгах) були видані лише після смерті автора. Останнім був роман “Знайдений час” (1927) (рос. переклад “Обретенное время”),
ІV. Художня традиція Марселя Пруста. (Художня традиція Марселя Пруста наслідує манеру Бальзака до створення широкої панорами подій. Та Бальзак відтворював реальні події, намагаючись аналізувати їх механізм, внутрішні зв’язки тощо, відводячи для себе роль об’єктивного споглядача і навіть судді. Пруст же створив “суб’єктивну епопею” (за формулою Гете, використаною Т. Манном). У його епопеї “втрачений час” – це метафора часу, прожитого героєм. А уся книга розповідає про пошуки скарбу – часу, а схованкою є минуле. Так пояснює, принаймні, назву циклу романів “У пошуках втраченого часу” М. Пруста в лекції про нього Володимир Набоков. Змістом епопеї є спогади й одночасно осмислення життя в усьому прояві пахощів, кольорів, звуків, асоціацій, людських стосунків, думок, почуттів, нюансів і таємниць людської поведінки та звернення до мистецтва різних часів. Основним виміром стає людина з її багатогранним внутрішнім світом.)
V. Літературне новаторство М. Пруста.
1. Філософські витоки. (Дослідники вважають (зокрема Мераб Мамардашвілі), що літературне новаторство Пруста багато в чому спирається на вчення Анрі Бергсона, й порівнюють його з Декартом. (Бергсон розмежував час фізичний і психологічний, довівши, що для кожного тривалість моменту залежить від смислової насиченості. Саме тому час в епопеї Пруста ніби “розтягається” й “стискається”.)
2. Погляд на розум і інтуїцію. (Пруст вважав, що слід спиратися на інтуїцію, а не на розум, оскільки зусиллям розуму не можна повернути спогадів. Тому й композиція твору побудована за асоціативним принципом і пов’язує героїв за незначною асоціативною деталлю.)
3. Самотність і самосвідомість в естетичній системі Пруста. (Ці ключові поняття його творчості показано через образ Марселя, якого автор наділив своєю біографією. Так виростає думка, що вразливість головного героя – це властивість цілої епохи. Не випадково всі романи, крім “Кохання Свана” написані від першої особи. Це засіб самовираження внутрішнього “я”.)
4. Домінуючі елементи стилю Пруста. (По-перше, метафоричність. По-друге, багатошарові порівняння і, по-третє, розгалуженість речення, яке включає багато вставних конструкцій та підрядних речень тощо. Ще одним засобом самопізнання і пізнання світу, за Прустом, є мистецтво. Погляд письменника споріднений погляду живописця. За його думкою, мистецтво – це єдина можливість “вийти з себе” и “побачити інших”, переконатися в існуванні інших людей, повернути “втрачений час”.)
(1 votes, average: 5,00 out of 5)