Людина, яка позбавлена історичної пам’яті
Шкільний твір на тему Засудження жаху війни у повісті В. Викова “Альпійська балада” та в оповіданні Г. Белля “Подорожній, коли ти прийдеш в Спа…”. Людина, яка позбавлена історичної пам’яті, прирікає! себе на духовне зубожіння. Кожен з нас повинен відчувати^ нерозривний зв’язок епох, поколінь, традицій. Василь Биков, пройшовши пекло війни, тяжко вистраж* дав гірке лихоліття партизанської Білорусі. Пізніше, в по” воєнні роки, він сказав своє щире, перейняте нещадною* правдою і синівським болем слово від імені тих, тодішніх^
Спочатку він хотів позбутися небажаної супутниці, вважаючи її зайвим тягарем. Потім узяв-таки з собою, але коли вона, вкрай виснажена переходом через Альпи, відмовляється йти далі, залишає її. Згодом хлопець повернеться, щоб понести далі знесилену дівчину на руках. А ще пізніше в його душі з’явиться нове почуття до супутниці – “добре і велике”. Джулія стала для хлопця “маленьким людським дивом”, яке він несподівано відкрив у лиху воєнну годину за крок від смерті. Іван уперше покохав – глибоко і самозречено. І ця любов змінила весь стан його душі, відкрила перед ним красу і велич світу, справжню, хоч і таку коротку, мить щастя. Любов, яка зародилася всупереч жорстокій логіці війни, окрилює, підносить його понад альпійські гори, робить кращим, благороднішим, здатним на героїчний вчинок. Драматичністю зображуваних подій проза В. Бикова суголосна творчості лауреата Нобелівської премії Генріха Белля, який також воював, але на протилежному боці.
Німецького, як і білоруського, прозаїка цікавить насамперед проблема “людина на війні”, людина звичайна, рядова. В оповіданні “Подорожній, коли ти прийдеш в Спа…” Генріх Белль ніби зумисне не дає своєму героєві імені, позбавляє його виразних індивідуальних ознак, підкреслюючи таким чином узагальнений характер образу. Він, на відміну від героя В. Бикова, зовсім по-іншому осягає навколишній світ і те, що з ним сталося. Йому все “таке далеке і байдуже”. Світ, який він сприймав самими лише очима (не душею!), був йому “глибоко чужий і нецікавий”. Навіть рідна гімназія, яку він залишив тільки три місяці тому, здавалась “музеєм міста мертвих”. І це символічно: школа, що має бути осередком радощів, сміху, ЖВв вих дитячих витівок, стала пристановищем для мері Війна наклала свій мертвотний відбиток 11; і псе. ц чує героя. І передусім на нього самого. Врл хоч із деякими натуралістичними подробим Белль: “…я спробував посовати р біль, що знову закричав; я кричнії і ся, відчувши укол у ліне лікті й не зміг, а проте і що в мене немає обох рук, немає правої ноги, тим-то я відразу впав на спину, бо не мав тепер на що спертися…” Хоч як наполегливо працювала свідомість пораненого, він не міг відповісти на питання, за що його жахливо скалічено (обрубок, а не людина!), тому й залишається неза-кінченою фраза: “Пішов зі школи на фронт і поліг за…”
Фашистські ідеологи запаморочували молоді голови байками про справедливу війну, захист інтересів арійської нації, а насправді готували “гарматне мясо” для здійснення нелюдських, загарбницьких планів “біснуватого фюрера”. Таким чином, герой Белля скалічений фізично і морально. Г. Белль писав про війну з непідробною, суворою правдивістю. Йому було боляче за своїх сучасників, які йшли на загарбницьку війну і віддавали своє життя заради фальшивих ідеалів.
Твори білоруса В. Бикова і німця Г. Белля, хоч істотно різняться типами героїв, манерою їх зображення, пройняті однаково потужним гуманістичним пафосом, гнівним осудом війни, її руйнівної суті, згубного впливу на людину.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)