Концепції літературної творчості в добутку М. О. Булгакова “Майстер і Маргарита”
Проблема творчості й творчої особистості вставала перед письменниками за всіх часів. Але особливо гостро виразилося протистояння двох концепцій у радянський час, коли була втілена в життя некрасівська формула: “Поетом можеш ти не бути, але громадянином бути зобов’язаний”. Іншими словами, над творчістю стояла політика, і література підкорялася єдиному канону, так званому соцзаказу.
Але в будь-який час перебувають люди, що діють всупереч буденній логіці. Для них єдино важливим є їхнє світовідчування, їхнє розуміння добра й зла.
Звичайно, може здатися, що один не може протистояти юрбі. Один в полі не воїн. Але в цьому випадку, коли мова йде про творчість, доречніше згадати інше: і один в полі воїн.
Справа в тому, що Майстрові їсти що протиставити Массоліту. Добутками не можна назвати статті критика Латунського або вірші Івана Бездомного, останній сам зізнається, що вони жахливі.
Та й взагалі, з мого погляду, творчістю можна назвати тільки діяльність Майстра.
Приміром, якщо розглянути розмову поета Амброся й Фоки, то видно, що ніщо не хвилює їх так, як питання про їжу. А між іншим, обжерливість – це тяжкий гріх. Амбрось зізнається, що в нього немає особливого вміння, а є лише “звичайне бажання жити по-людськи”. Для “пишно щьокого Амбрось – поета” жити по-людськи – це значить обідати не в “Колізею”, а в Грибоєдові, де судачки набагато дешевше, та й до того ж свіжі.
Грибоєдов, тобто Будинок літераторів, сприймається як гарний ресторан, як більярдна, як каса, але не як будинок мистецтва.
Булгаков іде далі. Він уподібнює Грибоєдов пеклу. “До Грибоєдова! Поза всякими сумнівами, він там”, – із упевненістю викликнув Бездомний. Звичайно, де бути дияволові, як не в пеклі.
Не випадково останньою витівкою свити Воланда був підпал Грибоєдова. Мессир говорить, що потрібно буде будувати новий будинок. “…Залишається побажати, щоб воно було краще колишнього”, – вимовляє Воланд.
“- Так і буде, мессир, – сказав Коровьев.
– Уже ви мені вірте, – додав кіт”.
Якщо сам диявол говорить про новий будинок, то звичайно ж людям (тим більше) потрібно сподіватися на краще. Але в рамках твору Булгакова цього кращого не з’являється.
У добутку теперішньою творчою особистістю є лише Майстер, з його нескінченними пошуками й стражданнями. Він пише добуток всього свого життя, не жалуючи часу, не щадячи себе. Але, як і для будь-якого письменника, для нього важлива реакція читача. Але розуміння він знаходить лише в Маргариті. Його колегами рухає тільки заздрість. Вони використають його добутки у власних інтересах. Так з’являються критичні статті Латунського й інших.
Можливо, у цьому й полягає слабість Майстра, що він не зміг пройти цього випробування. Злісні плітки зовсім розхитали й без того слабкі нерви письменника. Він занадто близько до серця сприйняв “критику”. Керуючись страхом, він спалив рукопис. Це, може бути, було його останнім випробуванням, але він його не пройшов. Хоча рукописи й не горять, Майстер гідний лише спокою.
Таким чином, можна сказати, що до кінця добутку зникають обидві концепції. Грибоєдов згорів, Майстер пішов в інший світ. Імовірно, з’явиться щось третє, де не буде вульгарності Массоліту, не буде й слабості Майстра. Це ідеал, до якого варто прагнути, але якого навряд чи вдасться досягти.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)