Пройшли десятиліття з того часу, як роман О. Гончара “Прапороносці” вийшов у світ. Здавалося б, твір, написаний на вимогу часу, міг би донині щось втратити, відійти в історію. Але ні, і сьогодні відчувається його актуальність. Тому що у романі звеличується ідея визволення людини, ідея протесту проти війни як аномалії людського життя. Ми відчуваємо, що надзавдання всього твору – гуманістична ідея звільнення людини від будь-якого насилля. Створений учасником Великої Вітчизняної війни, роман “Прапороносці” став голосом воїнів, які
полягли на фронтах, став символом Перемоги. У творі пристрасно змальовано духовну красу героїв, що не зникає навіть у страшному пеклі бою. Кожен з бійців роти Брянського – Людина з великої літери, кожний персонаж роману – своєрідний характер, наділений виразними індивідуальними рисами. Один із головних героїв роману, Юрій Брянський – найпривабливіший позитивний герой у літературі про Велику Вітчизняну війну. Цей реалістично виписаний характер привертає увагу моральною красою й чистотою, високим духом патріотизму і гуманізму. Духовним спадкоємцем, продовжувачем справ Юрія Брянського є молодший лейтенант
Черниш. їх єднає любов до Вітчизни, почуття військового обов’язку, тонка організація внутрішнього світу, інтелігентність. В умовах війни вони продовжують розвиватися та самовдосконалюватися. Назавжди запам’ятається один із героїв роману – телефоніст Маковейчик. Цей солдат “віком і звичками ще майже підліток, має симпатичну фізіономію з широким, як паперовий кораблик, носом”. Любить попустувати, але розмотує червону нитку дротів на полі бою, немовби з власних грудей. “Сьогодні він уже шість разів бігав по відкритій висоті на лінію, і щоразу старші бійці проводжали його співчутливо, як на той світ, бо, незважаючи на досить-таки задерикуватий характер, всі його любили”. Може, за пісні, які він завжди виспівував, може, за те, що багатьом з них він годився в сини. Бійці дивились на нього і згадували своїх дітей. Шовкун, ординарець Брянського, а потім – санітар, хоче всіх приголубити, як мати. Він дбає про свого командира і робить все з якоюсь особливою селянською делікатністю. У “Прапороносцях” немає високих слів про людські чесноти, але герої роману живуть святими і вічними почуттями, діють за законами давньої народної етики. У солдатських, здавалось би, огрубілих на війні, серцях, незважаючи на їхню щоденну тяжку роботу, світиться чистота душ, свіжість душевних поривань, соромливо приховані ніжність, делікатність, благородство. З думками про Вітчизну, з почуттям любові до неї йдуть воїни фронтовими дорогами. Вони прийшли за кордон як прапороносці свободи і національної незалежності народів. Проходячи по Словаччині й зустрічаючи тепле, братнє до себе ставлення трудящих словаків, солдати на відпочинку говорять, що “не лише зненависть, а й любов рухає армії вперед”. О. Гончар оспівує високий гуманізм воїнів, щиру повагу до інших народів. “Ми поважаємо патріотизм у всякій нації. Бо ми самі патріоти”, – каже Вася Багіров угорському художникові. Окроплюючи своєю кров’ю Румунію, Угорщину, Австрію, Чехословаччину, герої О. Гончара діють не як жорстокі, мстиві завойовники, а як свідомі борці проти фашизму. До воїнів звернені схвильовані слова жінок і дітей Будапешта, їх прохання – не псувати каштанів, єдиної зелені в цьому кварталі. І бійці залишають дерева непошкодженими. У зруйнованому війною Будапешті боєць-куховар Гриша ділить солдатську їжу між зголоднілими дітьми і жінками. І за все це угорці від щирого серця вдячні Гриші і всім воїнам. “Угорці дивилися на нього майже з набожністю. Надовго-надовго запам’ятається голодним мешканцям будапештських руїн цей “руський Гриша” з черпаком в руці й автоматом за плечем”. Герої роману поступово проймаються думкою про свою роль як визволителів народів Європи. Вони бачили, скільки лиха принесли фашисти Вітчизні, багато хто з них втратив своїх рідних. Символічним є епізод, коли Хома Хаєцький, врятувавши невільників різних націй з підпаленого есесівцями сараю, пише на їхніх “робочих картках”: визволений, визволена. “Гарно рятувати людей. Краще, ніж убивати”, – думає сержант Козаков, звільняючи смертника-хорвата, прикутого до кулемета. “Прапороносці” – нетлінний пам’ятник тим, хто визволяв Європу від фашизму, пам’ятник народному подвигу, всім, хто був у тому великому поході. Гуманізм-людей, які потрапили у нелюдські умови, вражає уяву. Читаєш роман про минулу війну, а серце озивається на всі болі сьогоднішнього світу. Якими своє
часними, якими пекучими здаються нам думки героїв “Прапороносців”. Скільки в них віри, турботи і вболівання за день завтрашній, за майбутнє.
