Ідеали Руфіна
В “Замітках з приводу статті “Політика і етика” Леся Українка писала про те, що “первісна християнська література була зредагована хаотично, переважно в афористичній формі, афоризми і парадокси сполучувались межи собою здебільшого механічно, без жадної критики в виборі, травматургія, фантастика, алегорія додали ще більше темноти, а фанатичний тон збив з пантслику читачів і надовго відстрашив їх від спасенної критики того непротивленського “якобінства”, та не раз і досі ще відстрашує”. У цій же праці, полемізуючи з лідером
Досі Прісцілла не втручалася в розмову. Читач бачив, що на логічну думку Руфіна Парвус міг відповісти тільки запереченням, бездоказовими прокляттями та лайками. Прісцілла вводить новий струмінь у полеміку, по суті, стаючи на боці Парвуса – захисника християнства. Вона критикує писання
Одна думка поетеси, відтворена в критиці Руфіна, а також висловлена у її “Замітках з приводу статті “Політика і етика”, доповнюється іншою, виголошеною Прісціллою. В цьому нема суперечності. Відкинувши брутальний і бездоказовий стиль одних, вона не схильна, оскільки мова зайшла саме про стиль, бути прихильником “поважних рацій”, у яких нема живого вогню.
Парвус відразу доводить думку Прісцілли до абсурду, погляд Прісцілли, по суті, в його інтерпретації перетворився в свою протилежність. Парвус стає прибічником крайніх методів Нерона:
Волію я мучителя Нерона над ворога такого, що вбиває не тіло, тільки дух, що роз’їдає нам віру нишком, наче міль одежу.
Таким чином, Парвус доводить свою оборону християнства до апології Нерона – мучителя християн, стає апологетом культу тирана. Християнська мораль любові до ближнього, виявляється, не виключає тиранії. І це дає право Руфінові перейти до заперечення самих основ християнства, побачити в ньому зловісну руїнницьку силу – те, чого не бачить ні Прісцілла, ні тим більше Парвус. Християни готують таку пожежу світу, яка знищить, спалить усе, що тільки залишилося кращого від минулих часів.
Це не лякає Парвуса, бо він певний, що “на пожарищі світ новий настане”. Як відомо, в християнській програмі, викладеній в Новому завіті, відсутнє поняття про вітчизну і патріотичний обов’язок. Практично це означало відмову від участі в захисті держави від ворогів. Парвус говорить про нову “небесну державу”, про “новий Єрусалим”. Не абстрагуючись від конкретної розмови, що провадиться в п’єсі і стосується долі Риму та Римської держави, не можна поминути надто очевидної аналогії до тих суперечок, що точилися в часи Лесі Українки навколо розуміння “нового світу” й “нового Єрусалиму”. Перше поняття щільно пов’язане з боротьбою за поний соціалістичний світ і постійно зустрічається в поезіях Лесі Українки, друге – також зв’язане з поняттям “землі обітопаної”, яку стародавні гебреї вбачали у відродженому Єрусалимі. Коли ми повернемося знову до “Заміток з приводу статті “Політика і етика”, а потім і до “Утопії в белетристиці”, то побачимо, що Леся Українка провадила наполегливу боротьбу проти вульгарних, неправильних уявлень про майбутній соціалістичний лад і становище окремих національностей при соціалізмі, властивих як групі галицьких соціал-демократів, так і багатьом київським українським соціал-демократам. У багатьох письменників, переважно в західноєвропейській літературі, також давалося неправильне змалювання очікуваного соціалістичного світу.
Те, що Леся Українка хотіла сказати людям про майбутній соціалістичний лад, коли писала “Руфіна і Прісціллу”, і що, по суті, залишилося не збагненим багатьма її сучасниками, в драмі втілилося в словах і поняттях, поширених і в інших творах поетеси.
Парвус вважає, що в майбутньому всі будуть “громадяни небесної держави”, в якій не буде поділу на Рим, Афіни, Алек-сандрію, “чи як там звуться ще столиці людські”, що в цій “небесній державі” не буде й “Риму нового”. Таким чином, Парвус виступає як громадянин всесвіту, як космополіт, який домагається знищення національної суверенності народів, розчинення їх у єдиному “новому Єрусалимі”. Він вважає, що зникнуть національні відмінності. Недарма, коли Руфін питає його – хто він – “юдей, римлянин”?, Парвус відповідає:
Я християнин і більш ніким не хочу буть.
Парвусове розуміння “раю”, “землі обітованої”, як місця, де “не будуть там ні сіяти, ні жати…”, дуже нагадує змалювання майбутнього життя за соціалізму без праці й боротьби в утопічних творах багатьох письменників XІX ст. Розглядаючи зображення майбутнього життя у романі Уільяма Морріса “Звістки нізвідки”, Леся Українка зауважувала: “Ми тямимо, що це не життя, а повільне вмирання від щастя, від безцільного, непотрібного добробуту. Ті люди п’ють, їдять, працюють, навіть любляться, все те робиться в їх гарно, вибірно, але при тому життя справжнього нема. Нема боротьби, цеї конечної умови життя, нема трагедії, що дає глибінь і зміст життю” ‘.
Сприймаючи і поділяючи Руфінову критику християнства, не можна пройти повз те, що Руфін у своєму запереченні Пар-вусових уявлень про рай виходить з цілком певних класових позицій римського патриція:
Поки новий Єрусалим настане, то Рим піде в старці, бо ваша віра зруйнує працьовитість, а жебрацтво в честь уведе, хоч і не дасть загоди голодній черні, тільки роздратує.
Це слова патриція, який не може допустити руйнування рабовласницьких основ Риму, стоїть за соціальний поділ людей на вільних і рабів, патриціїв і плебеїв. З іншої нагоди Руфін знову говорить про те, що прагне утишити “черні нуртування”. Це цілком узгоджується з його ідеалом республіканського устрою Риму. Виступаючи проти панування будь-яких тиранів, хай і в образі “бога єдиного”, Руфін воліє протиставити їм “державу навіть цезарів найгірших”, оскільки, як йому здається, християнство здатне порушити соціальні основи Римської держави. Там, де йдеться про класові стосунки, Руфін насамперед патрицій, представник правлячого класу. Він республіканець доти, доки “чернь” не загрожує його привілейованому становищу. Ідеалом Руфіна є республіканський устрій, у якому з’єднаються релігії еллінів, єгиптян, римлян,
…республіка весела богів Еллади гарної, що стали в Італії сенатом при народі богів латинських мудрих, працьовитих.
Ідеали Руфіна звернені не вперед, а недавні часи минулого, часи розквіту римської республіки, коли
…мир і згодо, гармонія небесна напувала в великім пантеоні…
Щоправда, як свідчить Прісцілла, Руфін уже давно не поклоняється і римським богам, а схиляється тільки перед розумом філософів, до того ж філософів різних спрямувань. Це він ствердить і в своєму останньому слові перед стратою, заявивши, що “до богів байдужий як філософ”. Руфін стає прибічником Цельза – ідеаліста-платоніка, віддає належне самому Пла-тонові, Зенону, в той же час він шанує і матеріаліста Епікура. Поклоняючись лише розумові, він згоден помилятись і блукати разом з філософами:
Вони блукали, правда, як і всякий одважний, хто нових країв шукає.
У словах Прісцілли найкраще розкривається душевний стан Руфіна, який в умовах занепаду колишньої величі Риму опинився на роздоріжжі і його критичний розум філософа не може знайти вірного шляху:
Де ж край блуканню мандрівної думки? Де дно в розумуванні? Де котвиця, куди ти кинеш і за що зачепиш ту котву, щоб спинити корабель, утомлений одчаєм безбережжя?
Руфін не бачить перед собою спасенної гавані, ясної мети, його розум не знайшов “віри основ”, тому він і проголошує, що “н таких мандрівках тільки невідоме нам може стати за мету”. В цьому – уразливе місце в наступальній позиції Руфіна, бо піп критикує одне, не маючи чого натомість стверджувати. Руфін втілює тут думку Лесі Українки про те, що ні “загорілий фанатизм (фанатизм є синонім сліпої віри, безкритичної)”, ні “золота середина” не є кращою з доріг для людської думки. Руфіиові не завжди вистачає “твердого переконання, основанего на критиці”, але до нього стосуються слова Лесі Українки: “таки римські філософи були ближчі до наукової, об’єктивної правди, коли казали еггаге Ьшпагшт еяі, а тим самим віддавали під науковий сумнів всяку ортодоксію, всяку претенсію одної людини або партії на виключну монополію правди і розуму” ,
Сутичка з Парвусом віддаляє Руфіна від християнства. Він бачить величезні суперечності у християнському вченні і не може сприйняти його, бо навіть християнський заклик “любити ворогів” на ділі перетворюється у злісну ненависть до всіх, хто інакше мислить.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)