Духовний мир Холдена Колфілда
Шкільний твір по роману Дж. Селінджера “Над прірвою в житі”.
Якщо хтось кликав когось Крізь густе жито, І когось обійняв хтось, Що з його візьмеш? І яка нам турбота, Якщо в межі Цілувався з кимсь хтось Увечері в житі!.. Р. Берні
Фрагменти вірша, узятого як епіграф до твору, належать відомому шотландському поетові Робертові Бернсові. Рядок з вірша, що дала назву селінджеровському добутку, пролунала в розмові Холдена, головного героя роману, і Фібі. “Якщо ти ловив когось увечері в житі…”, – говорить Холден, небагато змінюючи
Джером Селінджер – американський прозаїк, один з найбільш талановитих представників “нової хвилі” письменників, що прийшли в літературу після другої світової війни. В 1951 році був опублікований його єдиний роман “Над прірвою в житі”, що принесло авторові світову славу. У центрі роману – незмінно актуальна для
Герой Селінджера Холден Колфілд – своєрідний символ чистоти й щирості для цілого покоління випускників шкіл і коледжів. Його наївність, спрага правди протистоять пануючої в суспільстві лицемірству й фальші. Герой роману – сімнадцятилітній юнак – мріяв про те, щоб коли-небудь з’явився нарешті письменник, з яким хотілося б зв’язатися по телефоні, порадитися й взагалі поговорити по душах. Мені зараз теж сімнадцять років, тому й вибрала я для свого твору саме цей добуток. Чимсь мені подобаються цей роман і його герой. Холден Колфілд одним з перших дерзнув обвинуватити сучасну йому Америку в самовдоволенні, лицемірстві, щиросердечній черствості. Головне обвинувачення, що селінджеровський герой кидає навколишньому світу, – це обвинувачення у фальші, у свідомому, а тому особливо огидному вдаванні.
На початку роману коло життєвих спостережень героя досить вузький, але наведені приклади занадто ярки, щоб ними зневажити. От Холден згадує про директора однієї із приватних шкіл, де він учився. Директор приторно посміхався всім і кожному, але насправді дуже добре знав різницю між багатими й бідними родителями своїх підопічних.
Після багатьох нагадувань і попереджень Холдена виключають із Пенси за неуспішність, і йому має бути безрадісний шлях додому, у Нью-Йорк. До того ж він як капітан шкільної збірної команди фехтувальників тільки що самим непрощенним образом оскандалився. У вагоні метро він по неуважності залишив спортивне спорядження своїх товаришів, і всю команду зняли зі змагань. Є від чого прийти в зневіру й сприймати всі навколо себе винятково в темному світлі. Але, бути може, Холден Колфілд – до певної міри юний мізантроп, що бурчить на увесь світ із причин сугубо егоїстичної властивості?
Часом Холден дозволяє собі зовсім вуж непрощенні витівки: він може пустити дим сигарети в особу симпатичної йому співбесідниці, голосним сміхом образити кохану дівчину, глибоко позіхнути у відповідь на дружні вмовляння розташованого до нього викладача. “Ні, я все-таки ненормальний, слово честі”, – ці слова не випадково рефреном звучать у романі Селінджера.
Однак, з іншого боку, зрозумілий і віковий максималізм Холдена Колфілда, зрозуміла його ненаситна спрага справедливості й відкритості в людських відносинах.
Холдена ніяк не назвеш гречним юним джентльменом; він буває й ледачий, і без особою на те потреби брехливий, непослідовний і егоїстичний. Але непідроблена щирість героя, готовність розповісти про усім без угайки компенсують багато недоліків його ще не устояного характеру. Удивляючись у майбутнє, він не бачить нічого, крім тієї сірої щоденності, що вже стала долею переважної більшості його співвітчизників, так званих благополучних середніх американців. Отже, внутрішня криза Холдена наростає, його психіка не витримує, наступає нервовий зрив, але розум Холдена працює чітко, і його відвідують невластиві йому колись думки. В останніх главах роману він виглядає вже набагато терпимим. Холден починає зауважувати й цінувати такі позитивні якості як привітність, привітність і вихованість, настільки розповсюджені серед його співгромадян у повсякденному спілкуванні. Бунт Холдена доводить до логічного завершення не він сам, а його молодша сестра Фібі, готова ринутися назустріч нового життя.
Брат і сестра Колфілди залишаються в Нью-Йорку, тому що бігти завжди простіше, ніж, зібравшись із духом, продовжувати відстоювати гуманістичний ідеал – нехитрий, очевидний як і всі романтичні мрії юності.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)