Душевна боротьба Жюльєна Сореля у романі Стендаля “Червоне і чорне”
Жюльєн Сорель, схильний, як і багато молодих людей того часу, впливу особистості величного імператора, відчуває важку внутрішню боротьбу, яка і визначає в цілому трагічність його образу.
Історія героя була багато в чому списана автором з долі реально існуючого людини. Про засуджену до страти молоду людину, сина селянина, який вирішив зробити кар’єру, служачи в родині місцевого багатія, Стендаль з газет. Успішно розпочав кар’єру гувернера, Антуан Берті, викритий в любовному зв’язку з матір’ю своїх вихованців, втратив місце “Мало
У відчаї юнак стріляє в пані Мішу, а потім намагається покінчити життя самогубством. Стендаль узяв за основу свого роману цей сюжет, але значно змінив і поглибив його. Жюльєн Сорель втілив у собі всі характерні риси своєї епохи, і в історії його життєвого шляху лежать не прості честолюбні бажання, а складні душевні терзання, сумніви, боротьба з несправедливістю суспільства
Наділений чутливою душею, Жюльєн постійно аналізує події, що відбуваються, оцінює себе і свою роль у них, сумнівається і обдумує кожен свій крок, перш ніж зважитися на якийсь вчинок. Тому головне, що виділяли у романі критики і дослідники творчості письменника, це тонкий психологізм, “точне і проникливе зображення людського серця”.
Герой Стендаля, змушений жити в світі користі й наживи, яким було вище суспільство XІX століття, сам різко відрізняється від свого оточення. Талановитий молодий чоловік, абсолютно байдужий до грошей, Жюльєн Сорель володіє нестримної відвагою і енергією, чесністю і твердістю духу, завзяттям у просуванні до мети. Будучи представником нижчого, защемленого в законних правах стану, герой разом з тим не хоче миритися зі своїм жалюгідним становищем. Він прагне змінити якщо не світ, то хоча б свою долю.
Стоячи на вершині кручі і спостерігаючи за польотом яструба, Жюльєн мріє бути подібним цієї гордої птиці. “Ось така була доля у Наполеона, – думає він. – Може бути, і мене чекає така ж… “Наполеон є для героя Стендаля вищим зразком того, як одна людина здатна піднестися над навколишнім світом. І хоча за духом Сорель ближче до революціонерів, вважає революцію своєї справжньої стихією, шалене честолюбство захоплює його в протилежний табір.
Жюльєн будує зухвалі плани досягнення слави. Натхненний прикладом Наполеона і твердо впевнений у своїх силі, волі, енергії і таланти, він анітрохи не сумнівається в успіху. Однак прямим і чесним шляхом домогтися визнання в ту епоху було неможливо. Звідси і складна душевна боротьба героя.
Суперечності, викликані поєднанням у душі Сореля революційних, незалежних і шляхетних прагнень і честолюбних бажань, що ведуть на шлях лицемірства і обману, визначають внутрішній драматизм цього образу. Жюльєн, за словами Роже вайя, “змушений гвалтувати свою благородну натуру, щоб відігравати мерзенну роль, яку сам собі нав’язав”. Прагнучи до визнання і слави, герой осягає справжню сутність можновладців. Увійти в цей світ – означає самому загрузнути в моральній нечистоплотності, нікчемність, користолюбстві і жорстокості. Ще до кінця не усвідомлюючи все, Сорель все ж таки прагне у цей світ. І лише ставши віконтом де Верней і зятем могутнього маркіза, він розуміє справжню безглуздість своїх прагнень.
Досягнувши бажаного щастя, Жюльєн не став щасливий по-справжньому. Тому що жива людська душа його шукає більшого – світлого, чистого, високого, того, чого просто немає в світі влади та великих грошей.
Герой розуміє ілюзорність своїх честолюбних прагнень до кар’єри, до нього повертається усвідомлення справжніх цінностей: любові, дружби, доброти, людяності. Його починає обтяжувати та світська маска, яку він змушений носити, – маска озлобленого честолюбця і зухвалого спокусника. Адже за цією маскою ховається чутлива, благородна, добра душа. І відродити цю душу героєві допомагає любов до Луїзи де Реналь.
На жаль, остаточного відродження душі Жюльєна судилося відбутися під впливом трагічних подій. У сум’ятті почуттів, викликаному компрометуючим його листом Луїзи, він стріляє в жінку, яку любить. І в цей момент герой відчуває справжню бурю суперечливих почуттів: з одного боку – справжня всепоглинаюча любов до Луїзи, з іншого – розчарування в тій, що обдурила його святу віру, зрадила його, наважилась перешкодити кар’єрі. І все ж чиста душа Жюльєна Сореля перемагає, він повертається до своєї справжньої сутності, до своєї природи. Міняючи своє ставлення до кар’єри, до самого вищого суспільства, він змінює погляд і на оточуючих його людей, зокрема на Матильду де ла Моль, на шлюб з якою так розраховував в пориві честолюбних прагнень.
Тепер блискуча аристократка постає перед ним у своєму справжньому обличчі, такому схожому на весь світ ла Молей, де Реналей, Вально і їм подібних. Тепер йому відкривається і справжнє ставлення до нього всіх цих панів. Тому на суді він відкрито кидає в обличчя своїм суддям грізну правду: його судять не стільки за постріл у Луїзу де Реналь, скільки за те, що він, плебей, насмілився повстати проти своєї жалюгідної долі, мріючи зайняти гідне його місце у світі.
На жаль, подолання честолюбства і перемога справжнього почуття в душі Жюльєна Сореля приводять його на гільйотину: він відхиляє пропозицію Матільди і відмовляється від порятунку. Складна боротьба, що відбувалася в душі героя, остаточно вимотала його. Життя тепер здається Жюльєну безцільної, він нею більше не дорожить і віддає перевагу смерті.
Стендаль не зміг вирішити, як повинен був герой, переборов свої помилки, перебудувати життя, і тому загибель для нього – єдиний і неминучий вихід.
Роман видатного французького письменника Стендаля (Псевдонім Анрі-Марі Бейля) (1830) можна без перебільшення назвати центральним як у творчості самого Стендаля, так і в процесі становлення французької літератури минулого століття в її поглиблених соціально реалістично-психологічних зразках. Провідну роль у плані сюжетному тут зіграє біографія головного героя – Жюльєна Сореля, однак, згадане твір далеко виходить за біографічні межі лише одного персонажа, а стає романом широкої соціальної замальовки в реалістичному дусі з добу Реставрації у Франції (цілком виправданим є підзаголовок – “Хроніка XІX століття “).
Тут особиста біографія Сореля, як героя головного, значно розширилася за рахунок показу багатьох інших типових фігур і взагалі точних замальовок побуту, звичок і соціально-моральної боротьби у французькому суспільстві тих пір. Тут фігурує і французька провінція (невелике місто Верьєр), і духовна семінарія у Безансоні, і аристократичні кола в Парижі. Знаменною є і сама назва твору “Червоне і чорне”, тобто зіткнення сил прогресу та реакції, світського і релігійного, традиційно застарілого, практично вже віджилого (що намагається штучно повернути до життя епоха Реставрації) і динамічного, новітнього, яке знаходиться в становленні і постійному пошуку. Характерно, що хоча в творі і розповідається про численні конкретні події (поява Жюльєна Сореля в будинку, де Реналя в бар’єрі; історія його любовний зв’язок з пані, де Реналь, а потім з Матільдою де ля Моль в Парижі; важкий для Жульєна перебування в безансонской семінарії і специфічну задушливу атмосферу у цьому духовному навчальному закладі; є навіть постріл у церкві, поранення пані, де Реналь, судовий процес над Сорелем і його смертна кара; є і певні “екскурси” в минуле, в історію – страчений предок, де ля Молей і образ Наполеона Бонапарта в поданні демократичних кіл Франції, в даному разі Жюльєна Сореля), все одне сюжет твори “рухається” і не за рахунок авантюрно-пригодницької фабули, а на основі духовного життя головного героя, становлення і розвитку його енергійного характеру, в його складних взаєминах зі своїм оточенням.
Саме це і визначає всю поетику роману і робить його одним з найяскравіших зразків соціально-психологічного роману XІX століття у світовій літературі. У цьому творі є чимало й викривально-переконливих сцен в плані соціальному, громадському (що буде притаманне творам Оноре де Бальзака з його “Людської комедії”), і сцен символічних, наприклад, і, коли Жульєн, стоячи на скелі, стежить за польотом, і коршака, і, заздрячи вільного польоту птаха, хоче і собі стати подібний до нього, щоб піднятися вгору над світом. Згадаймо дещо подібні узагальнення і в творах Бальзака) останній епізод у романі “Батько Горіо”, де Растиньяк дивиться на величезний Париж перед ним і розмірковує над тим, хто кого переможе в “двобої”, коли він “візьме курс” на найбагатші квартали французької столиці; або прямої алегоризм, пряму символіку у романі “Шагренева шкіра”).
Певне узагальнення щодо “Червоного і чорного” Стендаля можна зробити і зіставивши його назву з конкретними подіями твору: головний герой фізично загинув, отже, нібито перемогли “чорні” сили, а тим часом він залишився морально нескореним – і в цьому розумінні перемога залишилася на боці сил прогресивних, тобто “Червоного”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)