Давні уявлення українців про навколишнє середовище


Легенди про заснування Києва

Одного разу, коли на тому місці, де тепер Київ, були ліси й поля, прийшли туди три рідні брати, що називалися: Кий, Щек, Хорив. З ними була теж їхня сестричка Либідь. Стояли вони над Дніпром і найстарший брат Кий сказав:

Ось тут заложимо оселю для себе і для тих купців, що сюди будуть приїжджати! – Вони вирубали ліс і побудували перші хати. А те забудоване місце обвели ровом і обгородили гострокіллям і назвали цю оселю: город Київ, значить Києве місто.

Легенди та перекази

Початкові вірування були найтісніше зв’язані з природою. Людина хотіла бути зі своєю природою в найкращих стосунках, бо ясно бачила, що в усьому залежить від неї і тому обожнювала сонце, воду, землю, дерева, звірину. Людина вірила, що все кругом неї живе: почуває, розуміє, має свої бажання, бореться за своє існування, як кожна жива істота, а тому до природи первісна людина ставилася як до живої розумної істоти.

Сонце, місяць, зорі

Люди рано зрозуміли, що сонце було головним джерелом усього життя на землі, – воно дає тепло і світло, а без сонця на землю приходить ніч та холод. Людина і природа всім своїм життям залежить від сонця, без нього немає життя на землі. Вірили, що на ніч сонце йде спочивати й кладеться в море, звідки встає вранці викупане й свіже. А ще сонце називали оком Божим, або обличчям Бога.

Місяць – нічне Боже око, яким

Бог бачить, що робиться на землі вночі.

А зорі – то сонцеві та місяцеві діти. Кожна людина має на небі свою зірку. Коли людина помирає – зірка падає з неба.

Вогонь, блискавка, грім

Вогонь теж шанували, як бога. Вірили, що вогонь походить від сонця. Вогонь – священний. Не можна було вимітати піч нечистим віником, не можна плювати на вогонь, бо на язиці висипле. Якщо вогонь не шанувати, він помститься.

Блискавка – це небесний вогонь, що його посилає бог на кару людям. Але блискавка буває і доброю, бо може проганяти злих духів.

Грім, посланець неба і вогню, має цілющу силу, тому, як весною вперше загримить, треба спиною обпертися об дерево і спина не болітиме до нового грому в наступному році.

Земля

До землі слов’яни почували глибоку повагу, бо вона була їхньою годувальницею. Земля родила все, що потрібно для життя. Земля – мати, Божа, праведна, свята. Не можна було кривдити землю: бити по ній палицею, бо їй болить, плювати на неї, засмічувати. В разі кривди, земля може розступитися і поглинути погану людину. За уявленнями наших предків, земля покоїться на водах океану на спинах трьох китів. Коли кити рухаються, буває землетрус.

Земля багата не тільки тим, що родиться на ній, але й тим, що в ній в глибині переховується. Але земельні скарби пильно охоронялися зміями та всякою нечистою силою, тому приступ до них дається не кожному, а тільки відданим.

Найбільша клятва – це клятва землею: при клятві землю цілують або їдять її. Земля – свята, і не терпить пролиття крові, особливо невинної. Пролиту на землю кров треба зразу ж засипати землею. Земля жива, – вона все чує і знає. Усі гріхи людські бачить і вгинається, як по ній грішник іде.

Як люди гарні до неї, вона радіє і пособляє їм, а як ні, то гнівається і не родить. Коли йшли до землі працювати, одягали все чисте, щоб не розсердити її.

Вітер

Вітер також впливав на життя людини. Вірили, якщо сильно свистати, можна викликати сильний вітер. Тому, коли віяли зерно тихенько насвистували, щоб вітерець був тихий, лагідний. Вітри – це чотири істоти, що дмуть з чотирьох боків світу. Яка істота дме сильніше, з того боку і вітер віє.

Від вітру залежала погода, а від погоди – життя людини, тому вітру поклонялися, задобрювали його.

Загадки

Високо стоїть, одне око має, всюди заглядає. (Сонце)

Без рук, без ніг, а тільки з рогами,

Та ходить попід небесами. (Місяць)

Поле неміряне, вівці не мічені, пастух рогатий. (Небо, зорі, місяць)

Стукотить, гуркотить, як сто коней біжить. (Грім)

Що без леза і без зуба розтина міцного дуба. (Блискавка)

Бажаний гість замість цукерок дрова їсть. (Вогонь)

Рукавом махнув, дерева нагнув. (Вітер)

Всіх годує, напуває,

А про неї не кожен дбає. (Земля)

Прислів’я

Доглядай землю плідну, як матір рідну.

Землю обдуриш раз, вона тебе сто раз.

Земля – тарілка, що поклади, те й візьмеш.

Сонце на всіх однаково світить.

Вітер віє, хоч не знає, що погоду він міняє.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



У чому давня казка може бути сучасною.
Давні уявлення українців про навколишнє середовище