Біблійні мотиви в п’єсі А. Н. Островського “Гроза”
У сюжеті “Грози” Островського одержують послідовне втілення різні біблійні мотиви. Один з таких мотивів – мотив гріха, воздаяния за нього й покаяння. Мотив цей послідовно втілюється в мовленні персонажів, у їхніх думках, у розвитку сюжетної дії, у глибинному, філософському підтексті п’єси. Про гріх постійно згадує Марфа Ігнатіївна Кабанова: “От чи довго згрішити-те!
Розмова близький серцю піде, ну й згрішиш, розсердишся”, “Повно, повно, не божись! Гріх! “, “Що з дурнем і говорити!
Тільки гріх один!” Судячи із цих
Жебраків обділяє, а домашніх заїла зовсім”, – говорить про неї Кулигин. Кабанова далека від щирого милосердя, віра її сувора й нещадна. Про гріх у п’єсі глибокодумно міркує мандрівниця Феклуша. “Не можна, матінка, без гріха: у миру живемо”, – говорить вона Глаше.
Для Феклуши гріхом є гнів, сварка, нісенітність
“Грішить” Дикої часто: дістається від нього домашнім, племінникові, Кулигину, мужикам. У розмові з Борисом про гріх згадує й Кудряш. Помітивши Бориса Григорьича біля саду Кабанових і вважаючи спочатку його суперником, Кудряш попереджає парубка: “Я вас люблю, пан, і на всяку вам послугу готовий, а на цій доріжці ви із мною вночі не зустрічайтеся, щоб, збережи господи, гріха якого не вийшло”. Знаючи вдачу Кудряша, ми можемо припустити, якого роду “гріхи” є за ним.
Варвара ж у п’єсі “грішить”, не міркуючи про гріх. Поняття це живе в її свідомості лише у звичному життєво-побутовому плані, але себе вона, мабуть, грішницею не вважає. Є свої гріхи й у Тихона.
Він сам визнає це в розмові Кулигиним: “Я в Москву їздив, ти знаєш? На дорогу-те маменька читала, читала мені наставляння-те, а я як виїхав, так загуляв Уж дуже радий, що на волю-те вирвався. И всю дорогу пив, і в Москві всі пив, так це купу, що мабуть!
Так щоб уже на цілий рік отгуляться. Жодного разу про будинок-те й не згадав”. Кулигин радить йому простити дружину:” Самі-Те, чай, теж не без гріха! ” Тихін беззастережно погоджується: Уж що говорити! ” Мотив гріха втілюється й в образі божевільної барині, що змолоду багато грішила.
З тих пор вона пророкує всім “вир”, “вогонь невгасимий”. Про гріх у п’єсі часто думає й Катерина. Саме так вона розцінює свою любов до Бориса. Уже в першій розмові про це з Варей вона чітко позначає свої почуття: “Ах, Варячи, гріх у мене на розумі!
Скільки я, бідна, плакала, чого вуж я над собою не робила! Не піти мені від цього гріха. Нікуди не піти. Адже це недобре, адже це страшний гріх, Варенька, що я іншого люблю? ” Причому для Катерини гріхом є не тільки вчинок як такий, але й думка про нього: “Мені вмерти не страшно, а як я подумаю, що от раптом я з’явлюся перед богом така, яка я тут з тобою, після цього розмові-те, – от що страшно.
Що в мене на розумі-те! Який гріх-те! Страшно вимовити!
” Катерина усвідомить свій гріх і в той момент, коли зустрічається з Борисом. “Коли я для тебе гріха не побоялася, чи побоюся я людського суду? Говорять, навіть легше буває, коли за який-небудь гріх тут, на землі, натерпишся”. Однак потім героїня починає мучитися свідомістю власного гріха.
Власне поводження розходиться з її ідеальними поданнями про світ, часткою якого є вона сама. Катерина вводить в оповідання й мотив покаяння, Божої кари. Символом же Божої кари (у сприйнятті майже всіх персонажів) у п’єсі є гроза й грім. Гуркоти грому вподібнюються в Біблії гласу Добродії: “Глас Господень над водами; Бог слави возгремел, Господь над водами многими.
Глас Господень сильний, глас Господень величний. Глас Добродії розтрощує кедри Ліванські й змушує їх скакати подібно тельцеві… Глас Добродії висікає пломінь вогню… Глас Добродії потрясає пустелю”.
Майже всі калиновци ставляться до грози однозначно: вона вселяє їм містичний страх, нагадує про Божий гнів, про моральну відповідальність Дикої говорить: “… гроза-те нам на кару посилає, щоб ми почували”. На кару Божу натякають і пророцтва божевільної барині: “З… відповідати прийде… Від бога-те не підеш”. Точно так само сприймає грозу й Катерина: вона переконана, що це не що інше, як воздаяние за її гріхи.
Однак у Біблії є й інше значення даного явища. Із громом тут рівняється Євангельська проповідь, вона “змушує тріпотіти серця людей і розтрощує їхню завзятість і жестоковийность”. І це, здається, щире значення даного символу в п’єсі. Гроза “покликана” розтрощити впертість і жорстокість калиновцев, нагадати їм про любов і всепрощення Мотив гріха в п’єсі є наскрізним, свої гріхи називає практично кожний з персонажів.
Островський свідомо підкреслює цю гріховність людей, що оточують Катерину. Однак Калинов не прощає їй її вчинку, не прощає публічної відвертості. Про прощення її говорить тільки Кулигин (персонаж, що жодного разу не згадує про яких-небудь власні гріхи). Тут пригадується притча про жінку, узятої впрелюбодеянии. Цю жінку книгарі й фарисеї збиралися забити каменями, але Ісус повелів кинути в неї камінь лише тому, хто сам без гріха.
Усвідомлюючи власну гріховність, люди поступово розійшлися. Ісус залишився з жінкою вдвох і запитав неї: “де твої обвинувачі? ніхто не засудив тебе? ” Вона відповіла, що ніхто На що Ісус сказав їй: “і Я не засуджую тебе; іди й надалі не гріши”.
Саме так калиновци повинні були надійти з Катериной. Публічне покаяння героїні – це спроба її примирення з миром, примирення із самої собою. У підтексті п’єси звучить біблійна мудрість: “Не судите, так не суджені будете, тому що яким судом судите, таким будете суджені… ” Таким чином, мотиви гріха й воздаяния, переплітаючись, утворять в “Грозі” глибинний значеннєвий підтекст, впритул підводячи нас до біблійної притчі
(1 votes, average: 5,00 out of 5)