Висміювання пихи і марнославства в комедії Мольєра “Міщанин-шляхтич”
Справжнє прізвище – Поклєн. Завдяки Мольєру виник французький театр комедії. Мольєр поєднав у своїй творчості народний французький фарс та італійську імпровізаційну комедію, традиційні маски підкреслив деталями живого побуту, на сцені повноправно звучить мова простого народу.
1652 р. – на сцені розігруються невеличкі фарси, написані Мольє-ром. 1653 р. – зіграна перша повноцінна комедія. Протягом тринадцяти років Мольєр зі своєю трупою гастролює провінціями Франції. Це були важкі, але щасливі роки. Зрештою трупа Мольєра виступає в
Комізм – у невідповідності реальних. подій тому, як вони сприймаються персонажами. Цю загальну комічну настанову Мольєр насичує історично достовірними персонажами, розкриває найбільш типові характери. Талант Мольєра полягає в тому, що, розважаючи глядача, він його виховує, навертає до моральних цінностей.
У п’єсі “Міщанин-шляхтич” Мольєр яскраво показав
Головний герой п’єси буржуа Журден захотів на старості здобути і титул, і звання, захотів навчитися аристократичних манер і завів у себе вдома цілий штат учителів. Журден смішний, бо не розуміє, що середовище, до якого він хотів продертися, не’ заслуговувало на такі мрії: воно було гірше за нього. Бажаючи бути шляхтичем, він намагається робити все “як у знатних панів”. Спочатку він замовив собі дорогий одяг. Дужесмішним він з’являється у 1-й дії вранці перед слугами і вчителями. Його просте грубе обличчя увінчане нічним ковпаком. Вузькі панчохи ледве натягнуті на товсті литки. Червоні оксамитові штани, зелений камзол, черевики на підборах, банти, пряжки, шпага і поверх усього халат з барвистої індійської тканини, – так зодягнений новоявлений шляхтич.
Журден найняв собі вчителів, які безсоромно спустошують його кишеню і сміються з нього за його спиною. Він жалкує, що батьки не дали йому освіти. Та автор сміється не над запізнілим потягом до наук – йому неприємні люди, які схиляються перед удаваними кумирами і гублять свою людську гідність. Мольєр обурюється поведінкою Журдена, який, забувши свою станову гордість, щасливий, що граф Дорант дійшов до “дружби” з ним і користується його кредитом.
У пародійному зображенні вчителів автор висміює безглуздість того, що аристократи видають за справжню культуру. Наприклад, на уроці філософії пом’ятий у бійці наставник намагався привабити свого немолодого учня розумінням законів логіки, етики, фізики, трьох процесів мислення. І цей урок закінчується редагуванням любовної записки. Але Журден задоволений набутими знаннями, адже він пізнав різницю між віршами і прозою. “Все, що не проза, то вірші, що не вірші – то проза”.
Журден Перестає бути собою. Та ж від природи Журден тямущий, знає ціну копійці, розуміється на людях (бачить наскрізь шахрая-крав-ця). Сцена складання листа маркізі Дорімені, коли він рішуче відкидає абстраговано-роздуті варіанти послання, говорить про ясність думки, кмітливість Журдена. Але зближення з графом засліплює міщанина, позбавляє його здорового глузду, роздмухує пиху. Журден висловлює презирство до людей свого стану, відвертається від рідні, відмовляє нареченому дочки, не шляхтичу, вигадує собі “даму серця”.
Цей потяг до уявної пошани дає змогу Клеонтові обдурити Журдена маскарадом і отримати згоду на шлюб з Люсіль. Мольєр не показав нам, як поводитиме себе Журден, коли він відкриє обман і стане посміховиськом. Та, мабуть, автор ставив за мету, щоб буржуа, які заражені наслідуванням шляхетності, подивилися на Журдена і побачили в ньому себе.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)