Від генерації до генерації (за твором “Кар’єра Ругонів”)
Одні й ті самі закони управляють каменем на дорозі й людським мозком. Еміль Золя – один з визначних французьких письменників XIX століття. Він вважається засновником натуралістичної літературної школи. Із натуралізмом також тісно пов’язані творчість братів Гонкур, Гюісманса, Мопассана. Еміль Золя стверджував, що натуралізм – це крок уперед порівняно з реалізмом Бальзака. Адже, по суті, Бальзак заклав основи “точного вивчення суспільства”. Але реалізм застарів, потрібно рухатися далі, робити нові відкриття. Цікаво, що Бальзак сприймав
Золя був переконаний, що природа, суспільство, людина розвиваються за подібними правилами. “Ті самі закономірності управляють каменем на дорозі й людським мозком”, – вважав Еміль Золя. Письменник намагався зробити літературу точним і правдивим відтворенням життя. Він активно цікавився відкриттями в різних галузях науки, особливо біології, фізіології, медицини й хотів, щоб наукові методи, прийшли також і в літературу. Особливо письменника приваблювали проблеми спадковості.
Золя
Сім’ю Золя розумів не тільки в трикутнику “жінка-чоловік – діти”, але й у широкому загальному сенсі, тому його романи – це не побутові сюжети, а ціле соціальне дослідження з різними розгалуженнями у соціальній, фізіологічній, спадковій сферах. Письменник поставив перед собою дві задачі: показати історію різних представників родини Ругон-Маккарів у різних поколіннях (на основі теорії спадковості) і відтворити соціальний фон, обстановку, серед якої жили ці люди. “Кар’єра Ругонів” – роман, який стає фундаментом усього циклу романів. Зароджується рід, закладаються основи моралі, а точніше, “аморалі”, від якої почнеться шлях родини до свого самознищення. Родина Ругонів протягом багатьох років прагнула дорватися до багатства, і ось, 1848 рік став тим благословенним роком, коли справи роду пішли вгору. Комерція успіху не принесла, тому Ругони пустили в хід політичні капітали. Політичний переворот не може тривати довго, і в ці декілька днів персонажам роману потрібно робити свій вибір. Грабувати чи не грабувати, хапати посаду чи не хапати? Але ж якщо не піти нечесним шляхом, то не забезпечиш собі майбутнє. І от Ругони використовують усі способи, щоб закріпитися на олімпі благ.
Основу роду заклала Аделаїда Фук, донька багатого городника, яку всі вважали дівчиною не сповна розуму. Вона одружується з хлопцем, що наймитує, селянином Ругоном. Від цього шлюбу з’являється на світ син П’єр, і тепер потомство розростається: енергійні, честолюбні, цинічні Ежен, Аристид, темна махінаторша Сі-донія і далекий від реального життя Паскаль. Уже в наступнім поколінні починається виродження роду – син Аристида Максим не здатний ні на що, крім марнотратства. У романі багато імен, родових розгалужень від Ругонів до Маккарів (у другому шлюбі в Аделаїди й Маккара народилися діти Антуан і Урсула).
Роман наповнений різними характерами й несхожими долями, дуже багато образів, які відштовхують від себе (наприклад, механік Жак Лантьє страждає на патологічну манію вбивства, “золота муха” Пана думає тільки про плотські втіхи). Золя спеціально використовує прийом двох шлюбів, щоб розширити соціальний фон – від здорових і роботящих селян Ругонів до зледащених п’яниць Маккарів.
Різні люди є в суспільстві, і Золя хоче охопити якомога ширше коло тих типів, які населяють Францію того часу. По суті, Золя, спираючись ніби на сімейний принцип, виходить на принцип суспільний, соціальний. Письменник робить спостереження, узагальнення, звертає увагу на типові хвороби свого часу – ненаситність і зажерливість людей, на цинізм, корисливість і прагнення до багатства й посад. Треба сказати, що роман залишається актуальним. Письменник ніби запрошує дослідити власний рід, проаналізувати помилки та знайти шляхи для того, щоб виправити ситуацію, щоб від генерації до генерації не відбувалося дегенерації.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)