Трагічне і комічне в образі Шарля Боварі (за романом Гюстава Флобера “Пані Боварі”)
Трагічне і комічне в образі Шарля Боварі (за романом Гюстава Флобера “Пані Боварі”)
Гюстав Флобер – це один з трьох великих реалістів Франції, чия творчість вплинула на розвиток усієї французької літератури ХІХ століття. Для його творчості є характерним особливий скептичний настрій, автор не бажає приймати реалії існуючого світу через їхню ницість і дріб’язковість і засуджує їх у своїх творах. Головне творче завдання Флобера – висвітлити глибинний зміст духовного і суспільного життя епохи. Саме воно було вирішене у романі
Як свідчить заголовок, головна ідея твору пов’язана саме з образом пані Боварі. Головна героїня – Емма – це непересічна особистість, що вирізняється на тлі оточення постійним пошуком далеких від реального життя ідеалів. Її трагедія й полягає саме в розладі між мрією та дійсністю.
На перший погляд Шарль Боварі, її чоловік, з яким вона одружила ся, щоб втекти від нудного життя у батьків, – цілковита протилежність Емми. Але це не зовсім так: причини нещасть цих дуже різних постатей насправді дуже схожі. В обох випадках до трагедії призводить
Крім заголовка роман має ще й підзаголовок – “провінційні звичаї”. Гюстав Флобер вклав спостереження за цими провінційними звичаями саме у образ Шарля Боварі, типового пересічного сільського лікаря. Тому невипадково авторське ставлення до цих заяложених звичаїв було перенесене й на особистість Шарля. Флобер зображує його (особливо спочатку) майже кумедним і якимось недолугим. Це видно навіть з опису його зовнішності: то підкреслюється, що він спить у нічному ковпаку і прокидається весь у пуху та пір’ї, то у нього фуражка на носі, то йому “штрипки заважатимуть танцювати”. У нього були товсті тремтячі губи, він хропів, і навіть свою кохану дружину “обіймав у визначений час”.
Емма швидко помічає контраст між вигаданим нею образом і справжнім Шарлем: “Розмови Шарля були пласкими, як вулична панель, загальні місця низкою тягнулися в них у звичайному своєму вбранні, не викликаючи ані хвилювання, ані сміху, ані мрій”, “Навіть сюртук, здавалося їй, виставляв напоказ усю пересічність цієї людини”.
Виявилося, що він не вміє нічого з того, що, на її думку, повинен уміти кожен чоловік: ні плавати, ні фехтувати, ні стріляти з пістолета. Вона чекала, що чоловік навчить її чомусь цікавому, “але він нічому не вчив, нічого не знав, нічого не бажав”, бо вважав її щасливою. Загалом, благодушний спокій – це його звичайний стан.
У Шарля Боварі вульгарні манери, наприклад, він хлюпав, коли їв суп. Як лікар, він найбільше боявся вбити пацієнта і тому майже завжди виписував заспокійливі засоби. Про обмеженість і невігластво Шарля свідчить і той факт, що коли він намагався читати медичний журнал, то засинав через п’ять хвилин.
Але, попри всі комічні риси, включно зі сліпим обожнюванням жінки, можна знайти за що поважати цю людину, а саме – за його вірність коханій, що часом межує із самопожертвою. Так, Шарль не коливається ані хвилини, коли заради її здоров’я доводиться кинути звичне життя і здобути наполегливою працею клієнтуру. Він наївний, але далеко не егоїст, бо здатен віддати все заради щастя іншої людини “ніби всі його думки повинні були повністю належати цій жінці”. Та Емма, що живе у власних ілюзіях, навіть не помічає його жертовності, так само, як він не може зрозуміти її справжніх потреб. Він надто обмежений, щоб зрозуміти правду, проте це швидше його нещастя, ніж провина.
Коли Емма гине, і все з’ясовується, Шарль попри все намагається знайти їй виправдання. “Може бути, вони кохали одне одного платонічно”, – переконує він себе, прочитавши листи коханців. Його життя зруйновано, репутацію знищено, майно пропало, але Шарль став догоджати їй, ніби вона ще жива, підкорившись її смакам, навіть одягатися став так, як вона вимагала від нього при житті. “Вона розбещувала його з могили”, – пише автор. У цьому є дивне поєднання смішного і величного: з одного боку – цілковита наївність, але з іншого – надзвичайна відданість. Розкривається й інша риса його характеру: “не розмовляйте зі мною ні про що, я знайду в собі сили” – пише Шарль Боварі, коли насправді горе вже розчавило його.
Навіть у людині, що зруйнувала його життя, він намагається відшукати щось хороше – але хіба хтось з оточення здатен це зрозуміти? Він запевняє Родольфа, що не сердиться на нього. У відповідь “Родольф, який сам направляв цей рок, знайшов, що Боварі достатньо добродуш ний для людини у його стані, навіть комічний і майже заслуговує на зневажання”. Але побачити комічне у вчинках Шарля саме в цей момент і за таких обставин може лише дуже жорстокосерда, бездушна людина. Надто великим є його горе – горе людини, що втратила усе, що мала.
На тлі його трагедії забувається усе кумедне, хоча саме те, що висміював Флобер у образі Шарля, до цієї трагедії, зрештою, й призвело.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)