Суспільство і особистість у творчості Миколи Куліша
Двадцяті роки в житті нашої держави були найтрагічнішими, що наклало свій відбиток і на розвиток новітньої української літератури.
І не дивний той факт, що лише сьогодні ми відкриваємо для себе нові імена українських літераторів, яких було викреслено з національного і культурного життя: або розстріляно, або репресовано. Серед них – Микола Гурович Куліш, чия творчість заслужила високої оцінки: «талант світового масштабу». Микола Куліш.- «явище всесвітнього значення», «геніальний митець», який вивів українську літературу на світову арену.
Творча
Сучасному читачеві відомі такі п’єси М. Куліша, як «97», «Народний Малакій». «Мина Мазайло», «Патетична соната», «Маклена Граса». На перший погляд, кожна з названих п’єс розкриває свою тему, проте чотири останні п’єси тематично ніби продовжують одна одну, бо саме на сторінках цих п’єс порушується споконвічна тема – суспільство
Це, по суті, найтрагічніша тема вподовж всього літературного життя. Згадаймо славетного філософа Григорія Савича Сковороду, якого світ ловив, але не спіймав, героїв роману П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Мавку та Лукаша з безсмертної драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня», Оленку Панасенко з повісті А. Тесленка «Страчене життя» тощо. І якщо в центрі уваги людина і суспільство, то тут завжди присутній сам автор, який через своїх героїв стверджує своє світорозуміння і світовідчуття
31 березня 1928 року на сцені Харківського театру «Березіль» відбулася прем’єра п’єси Миколи Куліша «Народний Малахій». Оскільки уряд не задовольняло розв’язання головної проблеми, автор двічі переробляв свій твір. Головний герой п’єси Малахій Стаканчик. У перекладі з давньоєврейської Малахій означає вісник, або посланець Божий. Міг би, здавалось, спокійно жити чоловік. Та спокійне життя не задовольняє його. Листоношу не задовольняють закони суспільства. Раніше він жив за цими законами. І якщо хтось з сучасників Малахія не підкорявся законам, це було величезною подією і привертало увагу мешканців містечка. Спочатку і Малахій жив, як у клітці. Так і пройшли найкращі роки. Та тепер його душа погребує звільнення з кайданів масової свідомості.
Він не боїться написати листа до раднаркому України, висловити відкрито свою думку. І якщо раніше він, Малахій, був маленькою людиною, придавленою подіями, то тепер він бажає грати відповідальну роль у революційних подіях… Революція для нього – символ відродження людини, символ свободи, рушійна сила, яка спричиняє розвиток уперед. Щоправда, його погляди поверхові, він не розуміє, що дійсність, яка оточує його, складна й страшна в суті своїй. У цьому його трагедія. З одного боку, віра врятувала Малахія від болота суспільного життя, а з іншого, він розуміє, що людина, яка йде супроти законів, обов’язково має загинути. Гине й Малахій.
Чи є вихід з такого становища? М. Куліні не дає відповіді на це питання. У тому ж 1928 році вийшла у світ п’єса «Мина Мазайло». У цій комедії Куліш-сатирик розвінчує безбатченків-перевертнів, які зрікаються рідного слова. І хоч автор сам визначив жанр цієї п’єси як комедію, проте за формою в цьому творі приховуються складні психологічні ситуації, що мають трагедійне навантаження. Як і в попередній п’єсі, в центрі твору особистість, яка опинилась у замкненому колі. Мокій живе серед людей, які не розуміють його.
Він робить спробу захистити себе, відстояти свою ідею, проте наштовхується при цьому на різні перешкоди. Уся дія п’єси відбувається ніби під шалену музику, коли всі герої кричать, танцюють, все навколо крутиться. Вони опиняються в таких ситуаціях, Що викликають одночасно і сміх і біль. Чи можна засуджувати Мокія? Думаю, ні. А Мину? Теж, мабуть, ні. Адже йому нелегко. Навіть одружитися як слід не міг. І у всьому винне його прізвище. Який же вихід?! Змінити прізвище.
Досить майстерно М. Куліш у п’єсі «Мина Мазайло» змалював становище людини в суспільстві, яке насильно нав’язує їй Норми співжиття. П’єса була сприйнята з захопленням.
Найвищий злет творчості драматурга – «Патетична соната». Це логічне продовження попередніх двох п’єс: вдосконалення суспільства та проблеми особистості в ньому.
Головний герой Ілько. Він ідеаліст і романтик. Закохавшись в красуню-піаністку, зраджує робітників. На його совісті ї загибель. Автор наділяє Ілька гуманними рисами. Його гуманізм в тому, що для зміни людини не обов’язково використовувати зброю. Ілько, на відміну від Малахія, розуміє, що облагороджений суспільства залежить від кожної людини. Коли кожен осягне необхідність змін, можливі, на його думку, зрушення в суспільстві. Але державі це не потрібно. Вона зробила людину гвинтиком у величезній державній машині: всі рівні, однакові, сірі, об’єднані почуттям масової свідомості. Під тиском тоталітарної системи гине особистість. Усе, що потребує осмислення, не сприймається людиною.
Якщо підходити до оцінки проаналізованих п’єс саме з цього боку, то автор не бачить ніяких змін у суспільстві, у нього немає віри. Він показує деградацію Ілька, падіння його в безодню, куди затягує юнака всеохоплююча стихія.
Стихія – це те, що існує поза нашою свідомістю. Ця сила підхопила Ілька і понесла його за течією. Вона згубила особистість. У всіх проаналізованих п’єсах порушується, як уже говорилось, одна з найпекучіших проблем: з плином часу нічого в людині не змінюється, людство йде до знищення духовних цінностей, у наших душах не залишається ні каплі гуманізму.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)