Проблема відповідальності за долю батьківщини у драмі Лесі Українки “Бояриня”
Минуло десять років від дня проголошення незалежності України. За ці роки моя країна пройшла нелегкий шлях випробувань, становлення державності. І завжди мої земляки з особливою увагою придивлялися до постатей своїх лідерів, перш за все враховуючи ступінь їхньої відповідальності за долю України та її майбутнього.
Мабуть, у цьому і полягає головний критерій справжнього патріотизму: твоє щире вболівання за долю батьківщини, вміння відстоювати її честь та гідність, навіть поступаючись власними інтересами.
Таке завдання – не кожному
Раби, підніжники, грязь Москви,
Варшавське сміття – ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.
І ось – як продовження Шевченкового послання “І мертвим, і живим…” – Лесина “Бояриня”, яку, один раз прочитавши, дуже важко забути. Перш за все, захоплює образ Оксани. Туга за рідним краєм, відчай, біль за
У своїй драматичній поемі Леся Українка переконує всіх, що “Руїна” починається з малого – зі зруйнування святого в душах людей. Епохи не існують самі по собі – їх творять люди, причетні до історичних подій. Так і в епоху Руїни руйнування почалося в людях. Леся Українка показала, як національна еліта стала на шлях відступництва від власних принципів, зради власної честі і честі батьківщини. І все – заради власного благополуччя:
…От згодом
в царя я буду на малій беседі.
Як буде він під чаркою, то, може,
я догоджу йому, він часом любить
пісень “черкасских” слухати та жартів…
Важко усвідомлювати, що Степан, чоловік Оксани, таке говорить про себе, бо спочатку його образ викликає в мене симпатію. Від батька він дістав разом з “московськими соболями” заповіт “вже на чужині служити рідній вірі, допомагати хоч здалека пригнобленим братам, єднаючи для них цареву ласку”. Так Степан стає боярином і продовжує служити Україні “з-під царської руки”. Та поступово його надмірна обережність переросла в боягузство й бездіяльність. Степан поводив себе по-лакейськи, боявся розгнівити хазяїна; танцював “Стьопка-холоп” тропака перед царем і в прямому, і в переносному значенні.
Страждання Оксани, спричинені такою поведінкою коханого чоловіка, – це, на мій погляд, страждання самої письменниці, що образ своєї героїні символічно порівнює з образом всієї України. Ось чому болить і письменниці, і нам, сьогочасним читачам! Бо бути державним діячем (а Степан був саме таким) і нічого доброго не зробити своїй батьківщині – означає руйнувати, а не будувати. Ось чому “Бояриня” є актуальною в усі часи історії моєї держави. Вона вимагає не допускати “Руїну у душі, щоб прожити гідно життя, аби не відчувати сорому перед батьківщиною, перед рідним народом і його нащадками”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)