Концепція особистості в ранній творчості Лондона
Письменник виходить на дорогу великого мистецтва як автор оповідань про Аляску. У цих оповіданнях виразно намітилася тяга до героїчної теми, властива письменникові взагалі. На даному етапі подвиг представлявся Лондону насамперед вираженням незламної фізичної й духовної сили, природно властивої могутньої особистості, що затверджує себе в завзятій боротьбі й із силами природи, і з людьми. Однак пафос північних оповідань Лондона, що вражають своїми величними пейзажами, цільними характерами, відкритими ситуаціями, не в боротьбі за золото,
Але було б невірно бачити й гострих протиріч Лондона, що позначилися в його ранніх оповіданнях (сильний вплив філософії, що він усмоктував, пробираючись важким шляхом самоучки від одного модного авторитету до іншого, від Спенсера до Ніцше, штовхало письменника в різні сторони).
Слідом
Звичайно, і ворон – сміливий мисливець і хижак, але куди ж йому до вовка! Так у символіці назв розкриваються “забобони” Лондона. Однак герої кращих його добутків виявляються братами у хвилину лиха, вірними друзями в годину подвигу, ділять чесно й останню кірку, і жменя золотого піску, і смерть, що вони вміють зустріти безтрепетно. Корінь мужності героїв Лондона йдуть у народні подання про людську шляхетність, у народну етику. Вона воскреє для Лондона на дикій Півночі, де, як у древні часи, людина й природа зіштовхуються один на один у важкому, стомлюючому двобої. Північні оповідання відбивають і еволюцію поглядів ЛондонО. Так, наприклад, все звучить у них осуд корисливості, все проступає думка про те, що людина стає звіром не тільки в тих випадках, коли йому доводиться боротися за своє життя, але частіше, коли він осліплений блиском золота.
У північних оповіданнях наростає й значення індійської теми. Якщо в ранніх оповіданнях індіанці – це клан “воронів”, відтиснутих і пограбованих білими “вовками”, то поступово в епопеї Лондона індіанці як би випрямлюються, їх шляхетні, цільні характери протистоять хижості й віроломству білих користолюбців. З нещасливців, що безмовно приймають свою трагічну долю, індіанці стають воїнами, що мужньо намагаються відстояти колишню волю або помститися білим прибульцям. Про це оповідає оповідання “Ліга старих”. З’являються оповідання, цілком присвячені життя індіанців Півночі. Останнім добутком ранньої творчості Лондона можна вважати роман “Морський вовк” (1904). Сам Лондон наполягав на тому, що за зовнішніми рисами пригодницької романтики в “Морському вовку” треба побачити ідейну сутність роману – боротьбу проти ніцшеанства, критикові того самого войовничого індивідуалізму, що був властивий молодому Лондону.
Капітан Вульф Ларсен, “сильна людина” у розумінні цього слова, що встановив на своєму судні тиранічний режим, терпить повну моральну поразку, розплачуючись життям за свої вчинки, продиктовані презирством до інших людей, сліпою вірою в себе як у виняткову особистість. Уже в ранніх своїх творах Лондон з’являється перед нами як фігура, що шляхи зображення людини. Багато чого можна пояснити у творчості письменників, прийняти на віру або, навпроти, відмовитися. Висновок надається зробити самому читачеві; мистецтво молодого Лондона таке, що читач повинен пройти до кінця по дорозі, тільки наміченої для нього автором.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)