Голобородько Ми йдемо

Ми йдемо по Україні:

Від степів до гір,

Від лісів до морів –

Зві, цусіль виходимо на прадавні шляхи,

І немає нам ліку.

Ми чинимо волю наших прадідів, які нас послали у путь, щоб ми йшли нашою віковічною землею.

Ми гордо йдемо шляхами України:

Ви, які виглядаєте у вікна, як сусіди,

Щоб подивитись на нас, гордо йдучих,

Ви, які визираєте з-за рогу, як вороги,

Щоб подивитись на нас, гордо йдучих, –

Ви всі бачите, як ми гордо

Йдемо дорогами України.

Ми йдемо,

Не вимагайте від нас доказів нашої прихильності

До

руху,

Не вимагайте пояснень причин, що привели нас

У рух.

Марна ваша справа – виставляти проти нашої ходи

Контраргументи, що ви їх здобуваєте із мертвих

Джерел,

Намагаючись зупинити нашу ходу,

Марна ваша справа – ми йдемо.

Ми йдемо по Україні,

Пов’язані вишиваними дівочими руками

Рушниками,

І радість сяє в наших очах.

Верлібр В. Голобородька “Ми йдемо” має чіткий внутрішній ритм. Ліричний герой поезії почувається часточкою великого народу, який нарешті здобув волю і тепер гордо йде по світу, незважаючи на пережиті утиски й заборони.






Яким вимальовується в поезії плужника образ часу.
Голобородько Ми йдемо