Живий (переказ твору)

Федору Хомич Кузькіну, прозваному на селі Живим, довелося піти з колгоспу. Адже і не останньою людиною в Прудка був Хомич – колгоспний експедитор: то мішки добував для господарства, то діжки, то збрую, то воза. І дружина Авдотья працювала так само невтомно. А заробили за рік шістьдесят-два кілограма гречки. Як прожити, якщо у тебе п’ятеро дітей?

Важка для Фомича життя в колгоспі почалася з приходом нового голови Михайла Михайловича ГУЗЕНКОВА, до цього мало не всіма районними конторами встиг покерувати: і споживспілкою, і Заготскотом,

і комбінат побутового обслуговування, та ін. Злюбив Гузенко Фомича за гострий язик і незалежний характер і тому на такі роботи його ставив, де справ вище голови, а заробітку – ніякого. Залишалося – йти із колгоспу.

Вільну життя свою Хомич почав косарів за наймом у сусіда. А тут доярки, зайняті по горло на фермі, повалили до нього із замовленнями. Тільки перевів Фомич дух – проживу без колгоспу! – Як заявився до нього Спіряк Воронок, працівник ніякий, але через спорідненості з бригадиром Пашкою Вороніним має в колгоспі силу, і пред’явив Хомич ультиматум: або береш мене в напарники, зароблене – навпіл, і тоді оформимо

тобі косовицю в колгоспі як громадське навантаження, або, якщо не погодишся, ми з головою оголосимо тебе тунеядцем і під закон підведемо.

Виставив Живий непроханого гостя за двері, а на наступний день на покіс до Хомич приїхав сам Гузенко і відразу ж в усі своє начальницьке горло: “Ти хто, колгоспник або анархіст? Чому на роботу не виходиш? “-” А я з колгоспу пішов “. – “Ні, голубчику. Так просто з колгоспу не йдуть. Ми тобі тверде завдання дамо і з усіма потрохами з села викинемо “.

До загрозу Хомич поставився серйозно – радянські і колгоспні порядки він на своїй шкурі відчув. У 35-му послали його на дворічні курси молодших юристів. Однак не минуло й року, як недовчений юристів стали посилати головами у колгоспи. До цього часу Живий вже розумів механіку колгоспного керівництва: той голова хороший, який і начальство підкріпить надплановими поставками, і своїх колгоспників нагодує. Але при ненаситності начальства або спритність нелюдську потрібно мати, або без совісті жити. Хомич навідріз відмовився від головування, за що і вилетів з курсів як “прихований елемент і саботажник”. А в 37-м інша біда: на мітингу з нагоди виборів до Верховної Ради невдало пожартував, та ще місцевого начальника, який силою намагався звести його “куди треба”, кинув так, що у начальника аж калоші з хромових чобіт послеталі. Судила Фомича “трійка”. Але Живий і у в’язниці не застряг, в 39-м написав заяву про бажання піти добровольцем на фінську війну. Справа його переглянули і звільнили. А поки комісії засідали, фінська війна закінчилася. Досита повоював Хомич на Вітчизняної, залишив на ній три пальці з правої руки, але повернувся з орденом Слави та двома медалями.

… Виключали Хомича з колгоспу в районі, куди викликали повісткою. І головував на засіданні сам предісполкома товариш Мотяков, що визнавав тільки один принцип керівництва: “Роги ламати будемо”, – і як не намагався урезонити Мотякова секретар райкому партії Дьомін, – все ж таки осінь 53-го, інші потрібні методи, – а постановило збори виключити Кузькіна з колгоспу і обкласти його як одноосібника подвійним податком: у місячний термін здати 1700 рублів, 80 кг м’яса, 150 яєць і дві шкури. Все, все до копієчки віддам, клятвено пообіцяв Хомич, але ось шкуру здам тільки одну – дружина може чинити опір, щоб я з неї для вас, дармоїдів, шкуру здирав.

Повернувшись додому, Хомич продав козу, сховав рушницю і став чекати конфіскаційних комісію. Ті не забарилися. Під проводом Пашки Вороніна обнишпорили хату і, не знайшовши нічого цінного матеріально, звели з двору старий велосипед. Хомич ж сів писати заяву в обком партії: “Я виключений з колгоспу за те, що виробив 840 трудоднів і отримав на все своє ораву з семи чоловік 62 кг гречки. Питається, як жити? “- А в кінці додав:” Підходять вибори. Радянський народ тішиться… А моя сім’я і голосувати не піде “.

Скарга спрацювала. Завітали важливі гості з області. Злидні Кузькін справила враження, і знову було засідання в районі, тільки розбиралася вже самоправність ГУЗЕНКОВА і Мотякова. Їм – по вимові, а Живому – паспорт вільної людини, матеріальну допомогу, та ще й працевлаштували – сторожем за ліс. Навесні же, коли скінчилося сторожеваніе, удалося Хомич влаштуватися охоронцем і комірником при плотах із лісом. Так що і при будинку, і під час роботи виявився Фомич. Колишнє колгоспне начальство зубами скрипіло, випадку чекало. І дочекалося. Одного разу піднявся сильний вітер, хвилею стало розгойдувати і тріпати плоти. Ще трохи, і відірве їх від берега, розметає по всій річці. Потрібен трактор, всього на годину. І Хомич кинувся в правління за допомогою. Не дали трактора. Довелося Хомич за гроші та за пляшку шукати помічника і тракториста – врятували вони ліс. Коли ж Гузенко заборонив колгоспному магазину продавати Кузькін хліб, Хомич відбився за допомогою кореспондента. І нарешті, третій удар послідував: правління вирішив відібрати в Кузькін город. Хомич уперся, і тоді оголосили Живого тунеядцем, які захопили колгоспну землю. Влаштували в селі суд. Загрожувало йому висновок. Важко було, але і на суді викрутився Живий, кмітливість і гострий язик допомогли. А тут і доля розщедрилася – отримав Хомич місце шкіпера на причалі біля свого села. Потекла спокійна і некваплива літнє життя. Взимку гірше, навігація закінчується, доводилося плести кошики на продаж. Але знову прийшла весна, а з нею і навігація, приступив Хомич до своїх шкіперська обов’язків і ось тут довідався, що пристань його скасовують – так нове річкове начальство вирішило. Хомич кинувся до цього новому начальству і в якості оного виявив свого заклятого друга Мотякова, знову воскрес для керівної роботи.

І знову перед Федором Фомічов Кузькін встав все той же вічне питання: як жити? Він ще не знає, куди піде, чим займеться, але відчуває, що не пропаде. Не ті часи, думає він. Не така людина Кузькін, щоб пропасти, думає читач, дочитуючи фінальні рядки повісті.






Лист до митькозавра.
Живий (переказ твору)