Життєві переконання Джорджа Оруелла

Будет мир без бича и без ноши!

Пусть нам до него не дожить,

Все: гуси, коровы и лошади –

Будем свободе служить!

Дж. Оруелл

Він народився в 1903 році у Бенгалії, у шотландській аристократичній, але збіднілій сім’ї. З великими труднощами його влаштували в елітарну закриту підготовчу школу. Тут він уперше взнав, що закон життя – тріумф сильних над слабкими. І всередині його душі жив протест.

Пройшовши через всі іспити життя: війну в Іспанії, крах усього світлого, що його оточувало, – Оруелл залишився оптимістом. Оптимізм

його заснований на декількох переконаннях: прогрес людства – не ілюзія; усякий репресивний режим таїть у собі свою відплату; прагнення до влади – не властивість людської натури, а наслідок конкуренції. Проте під час Другої світової війни відбувся злом, зображений у “Скотарні”. Казка заснована вже на цілком інших началах: прогрес людства, можливо, лише наша ілюзія; можливо, існування репресивних режимів здатне ствердитися навічно; прагнення до влади, може, не ситуативна реакція, а органічна властивість людської природи.

І з’являється геніальна фраза, яка виражає структуру будь-якого тоталітарного суспільства:

“Усі тварини рівні, але деякі тварини більш рівні, ніж інші”. Людина, яка придумала цю химеру, це “чудовисько розуму” – будь-яких тварин, які не те щоб більші або сильніші, а немислимою уявою “більш рівні”, – провела рису під століттями мріянь, проектів, трактатів, програм, художніх текстів, об’єднаних загадковим терміном “утопія”. Цим вона дала оцінку будь-якого “походу до світлого майбутнього”, заснованого на насильстві.

Звичайно, сатира “Скотарні” адресована цілком конкретній країні – Країні Рад. Оруелл бачив у ній наочне втілення своїх ідей. Проте він ніяк не міг розчаруватися в сталінізмі, тому що ніколи не був зачарований ним. Неологізми типу “гомо совєтікус” викликали в нього огидливість. Але міркування про “ціну прогресу”, “тверезе і реалістичне відношення до насильства” своїх колег-соціалістів викликали в нього ще більший жах. Обидві ці ідеї яскраво відзначені у казці, адже тварини там – не які-небудь мутанти-франкенштейни – звірі. Безумовно, це – суто людські типажі, які проходять через м’ясорубку тоталітаризму.

Проте тут же можна бачити, не дивлячись на всю їдку гіркоту розповіді, як не дивно, віру в те, про що співають його тварини:

Скот домашний, скот бесправный,

Изнуренный маетой,

Верю, ждет нас праздник славный,

Век наступит золотой!

Все-таки він до кінця вірив у це.






Продовжити історію олівера твіста.
Життєві переконання Джорджа Оруелла