Життєпис людини в покріпаченому суспільстві (за повістю «Микола Джеря»)

Справжньою перлиною української літератури стала повість Івана Нечуя-Левицького «Микола Джеря». Вільно й невимушено, сторінка за сторінкою розгортається життєва одіссея українського селянина-кріпака.

Втікши від кріпацького ярма в далекі степи Чорномор’я, Микола вступає в нові соціальні конфлікти – з капіталістами-підприємцями, царським судом і поліцією, зрештою, з новим лихом пореформеного ладу.

За композицією «Микола Джеря» – характерна для письменника повість-хроніка, послідовний життєпис героя, побудований так, що перед

читачем постає вся динаміка соціальних взаємин і психологічна еволюція головного персонажа.

Оригінальний характер Миколи постає в різноманітних соціальних зв’язках. У картинах селянського побуту й праці, в описах фабричних порядків, в епізодах перебування героя на риболовецьких промислах – справжня, жива, художньо достовірна енциклопедія соціального народного буття. Тяжка панщина з примусовою працею, безправ’ям та приниженням селянина розкривається вже з перших сторінок твору.

Не краще живеться трудовій людині і в місті. У робітничих казармах, куди потрапляє герой, чад від махорки, гнилої соломи, нечистої

одежі, кислого борщу, бурлацьких «онуч». Бурлаки й бурлачки покотом сплять на підлозі, їдять борщ з тарганами й кашу з прілого пшона.

Чи міг знайти тут Микола кращу долю, волю? Звичайно, ні. Життя Миколи так і промайнуло у поневіряннях, стражданнях і тяжкій праці. Він розминувся із своїм щастям, мимоволі вкравши його і в членів своєї родини.

Мати так і померла з думкою про нього, не дочекалася, щоб в останню хвилину синівська рука закрила їй очі, щоб рідна дитина провела її в останню путь. Не дочекалася чоловіка й Нимидора, померла, так і не зазнавши жіночого щастя. Весь вік ходила-виглядала, вночі прислухалася до кожного шелесту, марила своїм коханим, а його все не було та й не було.

Зневірившись, не знайшовши кращої долі; Микола на старість повертається додому, живою застає тільки доньку. Галя зустріла батька, привітала й прийняла жити, але тільки тому, що так веліли вікові традиції. У душі було порожньо, не було радості, не було любові до цього чужого чоловіка – вона виросла без батьківської турботи й любові.

Отже, у повісті «Микола Джеря» І. Нечуй-Левицький показує, як через соціальні умови та морально-етичні якості людини можна розминутися із власним щастям, обрікши на страждання своїх рідних і близьких.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...



Пісня моя радість моя.
Життєпис людини в покріпаченому суспільстві (за повістю «Микола Джеря»)