Жіночі образи в поезіях Шевченка

Жінка… Найзагадковіше Боже створення, що бентежить серця поетів протягом кількох століть… Матір, Берегиня роду, кохана, сестра, дружина, донька… Скільки у неї імен! Але кожна з них випромінює життєдайне світло любові, щирості й добра. У кожного митця є добірка творів, присвячених її величності Жінці.

З перших сторінок «Кобзаря» читач поринає у безмежний дивосвіт шевченкових образів, але найбільше хвилюють долі обездолених дівчат – Причинної, Катерини, Тополі, наймички Ганни, Мар’яни-черниці… Поет милується їхньою красою –

як зовньою, так і душевною, щирістю, безпосередністю.

Але світ такий жорстокий! Зло, зрада, підступність, людська байдужість і заздрість ламають, нівечать душі цих жінок, забирають або розум, або життя… То чому ж майже всі ранні твори Кобзаря, присвячені темі жіночої долі, закінчуються трагічно? На мою думку, вчителем Шевченка було саме життя. А воно – педагог суворий. І чи бачив хлопчик-кріпак біля себе взірець жіночого щастя? Ні! Бо

… матір добрую мою Ще молодую – у могилу Нужда та праця положила. Жорстоко повелася доля і з сестрами поета:

Сестри! Горе вам,

мої голубки молодії,

Для кого в світі живете?

Ви

в наймах виросли чужії,

У наймах, сестри, й умрете! І перше кохання Шевченка, Оксану, що «… утирала мої сльози…», теж чекала страшна роль жінки-кріпачки, що не належить ні своєму чоловікові, ні дітям, ні, власне, сама собі. Вона – товар і цим все сказано! Так чи могла бути щасливою жінка за страшних умов кріпаччини?

Т. Шевченко – гнівний борець проти соціальної несправедливості, а жіночі понівечені долі – яскраві аргументи. Поет стверджує, що лише воля може подарувати жінці щастя. Як приклад – образ Оксани із поеми «Гайдамаки». Вона пройшла через тяжкі випробування – вбивство батька, полон,- але все ж таки отримала омріяне щастя. Оксана вийшла заміж за коханого чоловіка, гайдамаку Ярему, бо ці молоді люди – вільні, вони – господарі своєї долі.

Отож, для поета воля і щастя – поняття тотожні і нерозривні. Підтвердження цьому ми знаходимо у поезії «Ликарі», присвяченій коханій жінці поета, з якою він хотів одружитися:

… І вольную святую душу,

І руку вольную, мій друже,

Подай мені.

Як бачимо, Т. Шевченко створив яскраві, неповторні жіночі образи. Вони й досі хвилюють читача, примушують замислитися, вчать, перше за все, бути Людиною. Справжня Людина ніколи не примусить страждати, не бажатиме зла іншому. І, звичайно, кожним рядочком своєї поезії Т. Шевченко закликає: «Люди! Бережіть жінок! Даруйте їм любов і щастя! Адже вони цього варті…»






Сміливі завжди мають щастя за романом тигролови.
Жіночі образи в поезіях Шевченка