Жанрова і стильова неповторність новели «Intermezzo»

Психологізм і ліризм як найсуттєвіші ознаки новели нового типу у творчості М. Коцюбинського несли на собі відблиск неповторного внутрішнього світу самого автора, його витонченої внутрішньої організації. І це, звичайно, позначилось на жанрових особливостях новелістики письменника, зокрема його новели «Іntermezzo».

Цей твір – один із найяскравіших зразків новелістичного новаторства М. Коцюбинського щодо стилю й жанру. Хоч і прийнято називати цей твір новелою, проте і зміст, і проблематика, і жанрові особливості вказують на те, що «Іntermezzo»

– твір поліфонічний, багатоплановий.

Це водночас і соціально-психологічна, політична новела, і лірична симфонія, і лірична драма в прозі, і пейзажна новела, і естетичний, філософсько-політичний трактат. Об’єднуючим началом, організуючим стрижнем твору є манера викладу, яку літературознавці називають «потоком свідомості». Це заглиблення у психологію героя, відображення найтонших порухів його думок та емоцій.

Новела «Іntermezzo» є наче своєрідною стенограмою психологічних станів ліричного героя, його почувань і настроїв. У лірико-драматичному ключі у ній розповідається про людину, яку втомило місто з усією

складністю і багатогранністю його проблем і яка прагне заспокоєння, усамітнення в кононівських полях: «Я утомився. Мене втомили люди. Мені докучило бути заїздом, де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушаться і смітять. Повідчиняти вікна! Провітрить оселю! Викинуть разом із сміттям і тих, що смітять. Нехай увійдуть у хату чистота й спокій».

Пейзаж в «Іntermezzo» виразно ліричний і разом з тим психологічний. Він відображає не лише красу навколишньої природи, а й складний внутрішній світ героя, зміну його настроїв, думок, почувань. Це своєрідна лірична сповідь, виняткової художньої краси пейзажна лірика, у якій, як сказав І. Франко. «якнайбільше живої крові і нервів» самого автора.

Майстерно використані системи метафоричних образів і персоніфікацій: «ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба»; «киплять… срібноволосі вівса»; «пливе блакитними річками льон»; «біла піна гречок, запашна, легка, наче збита крилами бджіл»; «вівса, пшениці, ячмені – все се зіллялось в одну могутню хвилю». Ця неземна краса, освітлена сонцем, створює погідний, сонячний настрій, торкає в душі найпотаємніші струни, що звучать, як «співуча арфа», і водночас відроджує в ній те, що було притлумлене людським горем і неспокоєм: «Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає…».

Краса і гармонія поля відроджує в душі інтелігента-революціонера потребу у спілкуванні з людиною, прагнення зарадити її горю. Рефрен «Говори, говори!», ритмізуючи розповідь, підсилює неспокій в душі ліричного героя, викликаний монологом згорьованого селянина. Автор переконаний, що суспільний обов’язок інтелігента, митця в широкому розумінні – бути на передньому краї боротьби народу за його поступ до правди і справедливості.

Цей глибокий філософський і політичний висновок новели дає змогу трактувати її і як політичний, революційний памфлет, поданий у формі, що її не тільки українська, а й світова література до М. Коцюбинського не знала.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Жанрова і стильова неповторність новели «Intermezzo»