Замріяне місто (за віршем «Київ з лівого берега»)

Микола Зеров, український письменник, як називали його сучасники, поет і метр української літератури 20-30-х років XX ст., щиро любив Київ. Своїм почуттям він звірявся у листі літературознавцю 3. Єфімовій: «Оглядати Київ треба навесні, коли цвітуть каштани і Дніпро ще не схожий на півдохле кошеня.

Сіра й жовта цегла, червоні дахи, зелень,- і вулиці, що закінчуються повітряною ванною; скрізь залізні балкони з квітами – от Вам і ввесь Київ. Архітектура гарна лише стара. І завдяки ширині вулиць – тихо». Поет любив розповідати гостям про Софійський

собор, Києво-Печерську лавру, Кирилівську церкву.

А знаменита брама Заборовського була улюбленим місцем його прогулянок. У вірші «Київ з лівого берега» М. Зеров називає місто замріяним, золотоглавим. Але серце митця стискається від болю за майбутнє рідного Києва.

Давно в минулім дні твоєї слави, І плаче дзвонів стоголоса мідь, Що вже не вернеться щаслива мить Твого буяння, цвіту і держави. Поет висловлює занепокоєння тим, що місто може стати «молодшим» після об’єднання республік у Радянський Союз зі столицею Москвою.

Але в душі майстра слова жевріє надія на те, що Живе життя, і силу ще таїть Оця гора зелена і дрімлива, Ця золотом цвяхована блакить. Ще на початку століття Микола Зеров усвідомив історичну роль Києва, його центрального місця в історії України.






Допис у газету інформаційного характеру.
Замріяне місто (за віршем «Київ з лівого берега»)