Яку професію я вважаю за найважлизішу (твір-роздум)

Це сталося два роки тому…

Першим дим почув я, точніше, не почув, а відчув. Я швиденько оббіг усі кім­нати, перевірив усі вимикачі й, не знайшовши нічого підозрілого, повернувся до своєї кімнати. Але цей запах не давав мені спокою. Я визирнув у вікно і… чор­ний стовп диму вдарив мені просто в обличчя – горіла квартира поверхом ниж­че. Шокований побаченим, я все-таки зміг зателефонувати “Оі” і швиденько по­біг униз.

Пожежники приїхали за 5 хвилин. Вогнеборців було семеро. Шоломи блища­ли на них, неначе це була рать якогось заморського

царя. їхні рухи були швид­кими й упевненими. Вони приставили драбини й полізли, наче мурахи, угору, до сусідів.

Полум’я дедалі посилювалось. Навколо мене зібралась ціла юрба людей. Усі збентежено дивились угору на боротьбу людини й вогню. Коли вогонь, здавалося, був переможений і перший пожежник визирнув із квартири, всі побачили, шо в нього на руках щось ворушиться. Пожежник обережно ступав по драбині, притис­каючи до грудей свою ношу. Нам знизу здавалось, що ось-ось пожежник не втри­мається і тоді… Але все вийшло якнайкраще. Коли пожежник ступив на землю і розгорнув ковдру, ми побачили той безцінний

дар. Цим безцінним даром було людське життя – маленька дівчинка, Іринка, моя сусідка. Зовсім налякана, за – мурзана, заплакана, вона здавалась нам зовсім беззахисною. Вона простягала свої ручки до пожежника і тулилась усім тільцем до нього, свого рятівника.

Пригадую, як бігла вулицею її мама і кричала: “Іринку рятуйте!” Пригадую, як вона побачила її живу і ледь притомна опустилась на землю поруч із нею. Прига – лую слова вдячності й розумію, шо пожежник – одна з тих найважливіших про­фесій, бо немає нічого важливішого, ніж урятувати людське життя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Яку професію я вважаю за найважлизішу (твір-роздум)