Втілення в образі Павла щирості, працьовитості (за повістю «Вогник далеко в степу»)

Повість «Вогник далеко в степу» – це твір про тяжкі повоєнні роки дитинства письменника. Він пише про життя своїх однолітків з великою теплотою та любов’ю.

Зображуючи Павла, головного героя повісті, Григір Тютюнник, мені здасться, розповідає про свою власну юність, про навчання в ремісничому училищі. З великою симпатією ми ставимося до цього доброго, чуйного і працьовитого хлопця.

Павлові не відразу пощастило потрапити в училище – малий ще був. Після цієї першої невдачі Павло твердо вирішує піти на робочу, бо добре розуміє, що

інакше вони з тіткою не проживуть. Та й не мислить себе хлопець без роботи. У дворі Павло – господар. Дров нарубає чи хмизу якогось знайде, щоб обігріти півхати (другу половину бомбою одірвало).

Траплялося, що дрова хлопець виловлював з крижаної води: «Піймаю обапіл, ухоплюся за нього руками і правлю до берега… Зубами цокочу, губи не зведу – така холодна вода була». З городу все зібрати – це теж його клопіт: тітка ж бо цілими днями на роботі. Варто звернути увагу, що ніхто не нагадує хлопцеві щось робити, він сам добре розуміє свої обов’язки, по-дорослому усвідомлюючи, що на ньому тримається господарство.

Скупою

на радість та свята була для дітей післявоєнна дійсність. Але вони вміли радіти, жити цікаво і весело, цінувати виявлену до них ласку, щирість і співчутливість. Згадаймо вражаючий епізод, коли Фріц викинув Павлика з машини на мерзлу дорогу. Опритомнів хлопець уже в училищі. Розплющив очі і перше, що побачив, – обличчя майстра, потім усю п’яту групу.

А староста Гришуха, дитбудинківець, хлопець суворий і авторитетний серед товаришів, дістав з пазухи свою сніданкову пайку, розправив Павликову долоню і сказав: «Бери. Підкріпись. Це твоя».






Я хочу стати художником твір.
Втілення в образі Павла щирості, працьовитості (за повістю «Вогник далеко в степу»)