Всемогутня земля

Твоя земля, твій простір, твоє небо. Може, десь розквітають розкішні квіти, грає північне сяйво, гримлять водоспади, перекочуються гірські луни, загадкові звірі приходять на водопій до загадкових рік. Хай! А тобі – найдорожче твоє. Як твоя кров, як колір твоїх очей, як стукіт твого власного серця, і твої вітри, і вічні жайворонки, які спів’али ще над міфічними амазонками, і живі стовпчики зачудованих рухом на степових шляхах ховрашків, які дивувалися ще диким скіфським вершникам, і весь цей тисячогомшнии степ, на який, мов ласк іві руки, лягає сонячний полиск і зоряний пил. натрушується і натрушується із безмежно далеких світів і ще з віддаленіших часів.

Одвіку земля ця була ніжною не тільки для богів, але й до дітей своїх. Тут ховалися початки початків. Часи, з-поміж них час проростань і час народжень, час будувань і час руйнувань, часи років і зоряного неба, врожаїв і вітрів, недородів і хуртовин, посух і дощів. Ритми землі вимірювалися Рікою, яка текла вільно й свавільно, не пригноблена мостами, не стримувана перепонами, текла в безмежжя, не знаючи ніяких обмежень. Влада машин

над людьми здолала владу Ріки з її вічним плином, непорушність берегів порушилася, земля вже не споглядала в сумовитім безсиллі на Ріку, яка несла свої води в безвісті, забираючи з собою і відбите в її поверхні небо, і мільйоннокриле птаство, і всі сподівання.- Тепер сама земля зрушилася з місця, випереджаючи Ріку, притримуючи її брутально й безжально, в хапливому поспіху, але не в ластів’ячому крику, не в посвисті вітрів і не в безшелесному паданні снігів, а в ревищі машин, у тяжкому двигтінні заводів, у завихренні струн-котілих ракет.

І хто б же втримався від спокуси великого руху на цій всемогутній землі? Земле, прости нам нерішучість нашу, але не прощай надій і зухвалості! (П. Загребельний)






Мої роздуми над повістю шинель.
Всемогутня земля