Інтимна лірика Василя Симоненка – потужне крило його поезії. Неповторність віршів про кохання – в художньому дослідженні філософії почуття, його найтонших нюансів, від романтичного захоплення до гіркого розчарування.
«Я чекав тебе з хмари рожево-ніжної, із ранкових туманів, з небесних октав…» – це твердження Василя Симоненка є ніби прологом до створеного ним романтично-піднесеного у своїй чистоті і звабі образу коханої.
Лише кількома штрихами він малює портрет тієї, що запалила серце юнака: «лобик … упертий і смішний»,
Ще виразнішими у своїй емоційній напрузі є характеристики-означення, якими поет передає багатство внутрішнього світу коханої. Вона – «прозора й чиста», «єдина, мила». У простій за своєю довершеністю формі криються глибокі почуття поета.
Показовою щодо цього є поезія «Мені здавалась пошлою й бридкою…» Вона, порівняно з іншими інтимними віршами, написана у більш спокійно-розмисловому тоні, чому сприяють окремі сюжетні елементи. Юнаки голосно й цинічно розповідають про свої любовні втіхи й насолоди. У ліричного героя вони викликають осуд, огиду:
В кімнаті тхнули прілі сигарети
І різав носа неприємний дух.
Брутальність і кохання – речі несумісні. Найінтимніші людські почуття повинні вражати первозданною чистотою, цнотливістю, соромливістю:
А мені ввижались білі ниви,
Знайомі образи витали наді мною,
1 ти мені на плечі клала руки
І обпікала дотиком гарячим,
І я мовчав. Я не хотів про тебе
Розповісти завзятим брехунам,
Які б моє кохання осміяли.
У цьому контексті епітет «білий» символізує чистоту кохання, протиставляється бруду і цинізму і у вчинках, і в помислах, і в розмовах, коли йдеться про найніжніші почуття.
Полюбити – зрадити, гнів – любов, будні – свята, радість – жаль, фантастична зустріч – трагічна втрата – такі злети й падіння найпрекраснішого з людських почуттів в інтерпретації Василя Симоненка.
Тільки в його інтимній ліриці знаходимо рядки, які точно відтворюють сум’яття душі, розтривоженої коханням, його неминучість, велику силу, інколи свідомо чи несвідомо приховану.
Намагаючись розгадати космос жіночої душі, секрет взаємного притягання двох сердець, поет у вірші з присвятою чорнявій математичці з добрим гумором відкриває формулу: «Ікс плюс ігрек – це будеш ти».
Так від вимріяного, романтичного образу коханої («я від тебе жадав незвичайного і дивного, щоб з’явилася маренням, видивом, сном…») він приходить до земного образу чорнявої математички. А їхнє поєднання бачимо в обожнюванні жінки-матері, жінки – продовжувачки роду людського, а значить, всього сущого на землі:
… і сьогодні вклоняється серце моє
Тій земній, соромливій, жагучій жіночності,
Що красою життя – материнством стає.
Погляд у криницю.
Василь Симоненко – співець кохання