“Усвідомлена любов до свого народу не поєднувана з ненавистю до інших” (Д. Лихачев)

Академік Дмитро Лихачов залишив сучасній молоді чимало мудрих і добрих повчань: про ставлення до старших і до батьківщини, про освіту, культуру, про добро і зло, про любов і ненависть і багато про що інше. Але головне в тому, що він свої наставляння не нав’язує, а пропонує їх м’яко і тактовно, тому вони западають у душу. Усім своїм довгим і нелегким життям, своєю працею Д. Лихачов завоював віру людей, особливо – молодих.

З усіх мудрих думок, висловлених академіком Лихачовим, особливо актуальна в наш час така: патріот – це не націоналіст.

Патріот любить свою країну, свій народ, свою рідну мову, але він ніколи не буде зі зневагою ставитися до іншого народу, до його культури і звичаїв. Націоналіст не менше любить свою країну, але його любов сліпа. Це засліплення породжує заклики ненавидіти усе, що, наприклад, не арійське (так виник у Німеччині нацизм), не російське (звідси – великодержавний шовінізм, що сповідують сьогодні скінхеди, керовані націонал-патріотами), не українське (українські націоналісти). Наші націоналісти беруть на свої прапори великого Кобзаря, забувши про те, що Тарас Шевченко заповідав нам: “Чужому навчайтесь й свого не цурайтесь!”
От суть щирого патріота. Любов до батьківщини не засліплювала поета, а надихала.

Любов до свого народу, його культури, традицій не може бути пов’язана з ненавистю до чужого, тому що це “чуже” – для когось рідна земля, рідна мова, рідна культура, якими він пишається, як і ми своїми.

Звідси випливає ще одна мудра думка російського академіка, що зазнав страшних мук в радянських таборах для політв’язнів, але не переніс ненависть до комуністичного режиму на весь свій народ, на батьківщину. А думка ця така: у людині потрібно любити людину. Не українця або росіянина, не араба або єврея, а саме людину. Так само, як ти бажаєш добра свої близьким і собі самому, ти повинен навчитися бажати добра іншим. Тоді здійсниться вікова мрія людства: добро здолає зло.

І ще я хочу сказати от що: у кожного народу є свої правила поведінки, свої звичаї, які треба поважати, якщо ти живеш серед цього народу. Наша сусідка, єврейка за національністю, розповіла мені таку повчальну історію. Під час війни вона евакуювалася до Узбекистану, жила поруч з узбецькою родиною. Отож: знаючи, що святий для мусульман день – п’ятниця (як у християн неділя), вона ніколи не затівала в цей день прибирання ні в спільній кухні, ні в себе в кімнаті, а її узбецькі сусіди ніколи не робили цього в шабад (у суботу). Так і жили дружно. Історія нового століття показала: немає у світі чужого горя, для лиха і співпереживання немає меж. Під уламками хмарочосів у Нью-Йорку загинули не тільки американці, заручниками в “Норд-Ості” були не тільки росіяни. Людство стало однією великою родиною, про яку мріяв Кобзар. Дзвони Чорнобиля, Манхеттена, Москви дзвонять і по кожному землянинові.

Усвідомлена любов до батьківщини творча, сліпий націоналізм руйнує. Скільки людських життів загублено через расизм, антисемітизм, нацизм! Невже історія нічому не вчить? Вірю, що мудрі думки великих людей про братерську любов, Божі заповіді про любов до ближнього стануть нормою життя людей усього світу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

“Усвідомлена любов до свого народу не поєднувана з ненавистю до інших” (Д. Лихачев)