«Я не можу бути там, де зневажають мій народ» (за повістю «Слово матері»)

Творчість Бориса Антоненка-Давидовича довгі роки замовчувалася, не видавалися його повісті, оповідання. Чудовий романіст і повістяр, новеліст і репортер знайшов свого читача, на жаль, тільки після своєї смерті. Мого оповідання щирі і людяні, автор торкається в них загальнолюдських проблем. Гортаємо сторінки […]

Слово правди (за циклом «Сибірські новели»)

«Сибірські новели» Бориса Антоненка-Давидовича – визначне явище в мистецькому житті України. Це правда про стероризовані у XX столітті український та інші народи, філософське осмислення причин жорстокостей радянської тоталітарної держави. Збірку митець почав творити в часи «застою», а матеріал збирав у […]

Мої роздуми після прочитання повісті «Слово матері»

…Коли я дочитав повість «Слово матері», надворі вже був глибокий вечір Він тихо вкрив землю, його тепла ковдра лягла і на моє ліжко. Знаю, що зараз закрию очі – і пам’ять подарує диво: загойдається паді мною колискова пісня, виринувши із […]

«Смерть» Антоненка-Давидовича як засудження ідеалу комуніста-надлюдини

Ця повість має два основні плани. Перший план, або рівень, полягає в тому, що член КП(б)У Кость Горобенко «серед болючих душевних борсань і постійних образ з боку сопартійців прийшов до рішення, що йому треба пролити братню українську кров, щоб позбутися […]