Твір з народознавства «Народне житло»

Традиційно українська хата була дуже мальовничою і чепурною. «Напишу я слово про хату… білу, з теплою солом’яною стріхою, що поросла зеленим оксамитовим мохом… незамкнену, вічно одкриту для всіх без стуку в двері, без «можна?..», високонравственну людську оселю», – писав Олександр Довженко.

Білі стіни, невеличкі вікна, виділені облямівками, двері, які прикрашало різьблення. Фігурне вирізування народні умільці застосовували в оформленні зовнішніх кінців крокв, кронштейнів – коників, підстрішних лиштв. Накривала хату висока

солом’яна стріха. У тих регіонах, де багато деревини, хату вкривали тесом.

У своїх творах, описуючи неповторну зовнішність української хати, Олександр Довженко не раз називав її і «привітною», і «веселою», і «старенькою вдовицею». Центром хати була красуня-піч, яка і годувала, і

нагрівала, і лікувала, і розважала. Як пише Дмитро Онкович в поезії «Хата», –

Під вечір Втишився вітер.

Пригрілись на печі діти.

На печі

І на маминій теплій руці

Засинали.

Поряд з нею біля дверей був вбудований у стіну мисник, де складали посуд. Дальній від печі кут називався красний, бо там стояв стіл, накритий білим обрусом,

а на ньому хлібина й сільничка.

З двох боків красний кут освітлювали вікна, а між ними вгорі була божниця, де містилися ікони, пам’ятні малюнки чи фотографії батьків та родичів. На свято вікна прикрашали вишиваними рушниками. Під стінами розміщували лавки на різьблених стояках.

Таким був класичний вигляд житла, що увійшов у мистецьку енциклопедію культури нашого етносу. Саме ж хата стала зародком усього народного зодчества, наставницею українського архітектурного стилю XX сторіччя.






Напишіть продовження історії нори.
Твір з народознавства «Народне житло»