Твір-роздум ДЛЯ ЧОГО ПОТРІБНО ВИВЧАТИ ТВОРИ УСНОЇ НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ?

На уроках української літератури ми вивчаємо твори усної народної творчості. Казки і легенди, приказки і прислів’я, загадки і пісні. Чи ж потрібні вони сучасному школяреві? Думаю, потрібні. Бо фольклор відображає погляди народу, його мораль і етику, показує взаємини з людьми і природою, знайомить зі звичаями, традиціями, обрядами українців. Народ у фольклорних творах висловив гарячу любов до рідного краю, опоетизував героїчне минуле, оспівав і прославив мужніх захисників вітчизни. Важко уявити, яким сірим було б життя без колядок і щедрівок,

без Різдвяних вертепів і Великодніх веснянок. Велике багатство мудрості та краси передали нам предки. І все це потрібно знати, оберігати, щоб не забути своє коріння, свій родовід, щоб не стати безбатченками.

Про життя людей у різні часи і епохи ми дізнаємося з різних джерел: літописів, археологічних розкопок, пісень, літературних творів, історичних документів.

Історичні пісні, вивчені в шостому класі, збагатили мої знання про мужніх воїнів нашого народу. Особливо запам’ятався мені образ Байди. Я багато знав про мужність козаків у боротьбі з турками та татарами. А прочитавши “Пісню про Байду”, я відчув, як любив

наш народ своїх героїв. Перебільшенням сили і мужності воїна народ ще більше возвеличує і прославляє його. І щоб там не було, але народні маси вірили, що мужність і безстрашність наших козаків обов’язково переможе.

Народні месники не тільки захищали свої землі від нападників, але й боронили народ від жорстоких панів. Івана Кармелюка називають народним лицарем, йому присвячено багато пісень, легенд. Про все це я дізнався на уроках української літератури, вивчаючи історичні пісні.

Народна пісня… Важко уявити собі життя нашого народу без пісні. Українці – співуча нація, і пісня супроводжує їх усе життя, збагачуючи неповторною красою мистецтва слова в коштовній музичній оправі різноголосся. Я з дитинства пам’ятаю, як співав мій дідусь із сусідом пісню “Розпрягайте, хлопці, коні”. Мені сподобалась ця пісня у їх виконанні і стала моєю улюбленою. Я люблю її за бадьору мелодію, піднесений настрій, хоч хлопці збираються не воювати, а відпочивати. Я думаю, тим самим підкреслено завзятість отамана, якого й після походу сон не бере, його турботу про бійців. Коли я чую цю пісню, то уявляю густий зелений сад, куди гуртами під’їжджають на стомлених змилених конях козаки у барвистих запилених строях. Обличчя в них щасливі від зустрічі з рідною землею. Думаю, що її люблять співати в народі тому, що вона звеселяє душу. А мені нагадує мого дідуся. Хай такі пісні не забуваються.

Любов до влучного і дотепного слова – одна з характерних рис українського народу. Вона відобразилась у величезній кількості народних жартів, байок, приказок, жартівливих порівнянь.

Це справило свій вплив і на творчість багатьох письменників. Степан Руданський – один із них. В історії літератури він відзначився тим, що започаткував новий жанр – співомовки. “Степан Руданський справді заслуговує на найдорожчий у світі титул – титул народного поета”,- так оцінив його творчість М. Рильський.

Мені подобаються співомовки Руданського. Вони легко й невимушено звучать, а за простотою викладу криється прихований підтекст. Автор використовує різні засоби – від легкого гумору до в’їдливої гнівної сатири. Для цих творів характерне різке протиставлення моральних якостей простих людей і панів. При цьому порівняння не на користь панства. В очах Руданського прості селяни, козаки – це носії найкращих рис, вони чесні, порядні, розумні, кмітливі і дотепні. “Запорожці у короля” не дали себе образити й перехитрили пихатих поляків (“Запорожці у короля”); Іван не дозволив себе ошукати хитрому панові та ще й сам мав прибуток (“Пан і Іван в дорозі”). Твори Степана Руданського йшли до свого читача дуже довго. Та нині шанувальників його творчості стає дедалі більше. І я серед них.






Краще обирати фах престижний чи за покликанням твір.
Твір-роздум ДЛЯ ЧОГО ПОТРІБНО ВИВЧАТИ ТВОРИ УСНОЇ НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ?