Твір-опис. Смерека

Петляста стежина, яку ледь помітно у високих травах, розходиться на два боки. То тут, то там поодинокі буки, смереки. Вони крислаті, густокронні, бо зростали на просторі.

А одна, найвища, мабуть, найрясніша смеречина, з корінням вивернута нічною бурею, лежить, простягає своє віття до стежини, мов говорить: «Підведіть мене, я ще довго буду прикрашати цей гай».

Ясний, але досить студений ранок, з гір на долину легеньким серпанком стікають тумани, і там, де розривається серпанкова пелена, під сонцем спалахують роси, немовби ті краплини не з води, а з казкового горючого кришталю.

Довкола все таке чисте, буйне і соковите, яке можна зустріти, мабуть, лише в щедротах карпатської природи. Навіть повалена бурею смерека ще довго не засохне, не помре, хапаючись за землю останніми корінцями.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Твір-опис. Смерека