Твір-опис природи: Осінь


Ще дуже тепло, але вже смутно від заходу збіглого літа, багатошарового, кислуватий^-кислуватого-кислуватий-пряно-кислуватого. Дерева скидають обпалену за літо листя. Здається, що стовбури темніють, вони утомилися й хочуть спати. Невгамовні дрібні павучки з неймовірною швидкістю плетуть павутини, і ти, не бачачи, зриваєш їхньої пастки. Особливо радісні чомусь птахи. Хтось збирається в дорогу, хтось, од’ївшись за літо, готується до зими, а молоді виводки надзвичайно активні, пурхають, б’ються. Вони ще не знають, що таке зима й не чекають від її підступу

На схилах, у високій траві, стрімко проносяться ящірки. Тільки шурхіт і погойдування трави видає їхня присутність. Ще літають бджоли. Їх мало, а поле їх важкий і милостивий. Самотній метелик погойдується на важкій квітці реп’яха. Вона може так довго сидіти, склавши крила, що, здається, не злетить уже ніколи.

И небо – пронизливо блакитне, високе, із сонцем, що йде вгору. Ця святкова осіння акварель пробуде недовго, потім фарби зміняться на більше холодні тони, набрякнуть і стануть похмурими. А поки тепло, світло, все доживає, квапиться, і смутно, що тепло не забереш взиму.

Клени одяглися в багрянець. Вони коштують, задумавшись, на узліссі, немов сумують про те, що прийшов жовтень. Іноді тихенько роняють свої різьблені листи. Раптовий порив вітру безжалісно зриває осінню вроду зі смутних кленів.

Як ніжно виглядають золоті берізки серед зелених сосен. Вони опустили гілки й засмучуються, що незабаром прийдуть холоду. Схожі на величезних велетнів, розкинувши гілки, коштують жовто-зелені дуби

Високо в небі лунко курличуть журавлі. Вони збираються в зграї й летять на південь. Десь у височині перегукуються дикі гусаки. У рідних краях стає дуже холодно, і вони змушені летіти туди, де тепло. Тільки горобці літають навколо й лунко цвірінчать, тому що їм нікуди cпешить.

Трапилося так, що осінь стала моєю улюбленою порою року завдяки відомій картині художника Левитана. Один раз восени наша’ учителька принесла на урок літератури репродукцію його картини “Золота осінь”, і ми влаштували загальне обговорення цього шедевра. Після обговорення ми всім класом пішли на екскурсію у Воронцовский парк, дуже схожий на теперішній ліс. Золото листя й синь ставка, у якій відбивалися білі холодні хмари, возз’єдналися в моїй уяві з картиною великого художника, і я назавжди полюбила осінь

Ми йшли із учителькою по жовтневому парку. Листи шаруділи під ногами, над ставком раз у раз пролітали зграйки диких качок. Вони немов готувалися до відльоту в далекі країни й збивалися в зграї. Звичайно, качки з Москви давно вже нікуди не летять, тому що мікроклімат величезного міста допомагає їм непогано зимувати на батьківщині. Але мені хочеться вірити, що вони однаково полетять на зиму в південні країни, щоб навесні повернутися на батьківщину. Так краще, поэтичнее. Є якась у цьому краса життя й гармонія природи

Осінь допомогла мені зрозуміти відчуття творчої людини. Напевно, краса природи є тим моментом, що будить у їхніх серцях натхнення. Зачаровані музикою природи, вони беруться за кисті, пишуть вірші, складають музику…

Я прийшла зі школи додому, але відчуття якогось підйому в душі не залишало мене. Мені схотілося якось виразити свої відчуття. Вони переповняли мене й рвалися назовні. Я села у вікна. За вікном, немов у гігантському акваріумі, плили перехожі, машини. На протилежній стороні вулиці зграйка дівчин стояла на сходах магазина, жмурячись від сонця, дівчини посміхалися перехожим. От вони помітили мене у вікні. Одна привітно махнула мені рукою, як би підігріваючи мій романтичний настрой. Я відійшла від вікна, взяла аркуш ватману й кольорові олівці. Таке було передчуття, що зараз у мене вийде гарний малюнок. Стала малювати перше, що спадало на думку: ставок, дерева, церква із золотим куполом, птахів у небі, літак, магазин з дівчинами на сходах і навіть собачці. На собачці олівець зламався, і я, користуючись змушеною перервою, критично глянула на малюнок. Відразу зрозуміла, що вийшла жахлива мішанина із предметів, людей, птахів і тварин. Але я не розбудувалася

А ще більш гостро відчула, як чудові теперішні художники, які так малюють, що картина виходить краще теперішнього життя. Весь цей чудесний день пройшов для мене під золотим знаком осіни. Мені здається, саме з того моменту я полюбила мир мистецтва: вірші, живопис, музику. І не тільки мир мистецтва, але й мир тихих добрих людей з ясними очами й смутними посмішками. Здається, це вони одні можуть створювати картини, подібні “Золотий осіни” Левитана, і писати вірші, як Борис Пастернак:

Жовтень горіхові-горіхову-горіхове-горіхова-сріблисто^-горіховий, Блиск заморозків олов’яний. Осінні сутінки Чехова, Чайковського й Левитана. Ця строфа з вірша Пастернаку “Зима наближається” немов говорить нам: “Відкладете справи, сходите помилуватися восени, послухати її музику. Ще є час. Гляньте на все це, і вам стане радісніше жити…”



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір на тему моя заповітна мрія.
Твір-опис природи: Осінь