Твір на тему: “Вартість мистецтва, грошей, почуттів людини” за твором “Поза межами болю” О. Турянського

В європейській літературі написано чимало прозових творів про солдатів Першої світової війни, представників так званого “втраченого покоління”. Але серед безлічі книг на цю тему особливо вирізняється поема в прозі Осипа Турянського “Поза межами болю”, яка пронизана надзвичайно глибокою проникливістю роздумів автора і щімким почуттям болю жорстокостей війни.

У попередньому слові до своєї оповіді О. Турянський написав такі слова: “Я й мої товариші пали жертвою жахливого злочину. Це був злочин, якого люди і природа допустилися

на нас і який і нас приневолив стати злочинцями супроти духа людства, і судилося нам пройти за життя пекло, яке кинуло нас поза межі людського болю – у країну божевілля і смерті”. Головним оповідачем у повісті став сам автор, якому довелося бути безпосереднім учасником війни і перенести усі жахіття полону.

Залишившись живим і повернувшись на батьківщину, О. Турянський вирішив написати твір про своїх загиблих товаришів, бо і в мирний час їхні тіні з’являлися письменнику наяву й у вісні. Приступаючи до роботи над повістю, він вирішив:. “Це буде їм жалобним вінком, а спільні муки хай “падуть прокльоном на старий

світ, який ще досі гине в морі крові й нікчемності”.

Помітне місце у повісті “Поза межами болю” посідає любов автора до українського народу і рідного краю. Ця любов грає велику роль у філософському осмисленні усіх подій твору. Про це автор говорить на перших сторінках оповіді: “Хай ясна ідея… веде… все вище й вище на сонячний шлях волі і щастя великого українського народу й до вселюдського братства й любові”.

Сюжет твору достатньо простий, а через те ще більш страшний у своєму реалізмі і жорстокості. Семеро голодних і знесилених бранців, яких конвоює старий стражник-серб, долають важкий перехід через засніжені гори, де серед урвищ і вершин скрізь ховається смерть. Першим цього переходу не витримав сліпий Штранцінгер, якого жорстока воєнна доля позбавила зору, а все, що у нього залишалося і все, що поєднувало його з тим, далеким та нереальним мирним життям, – це скрипка. Далі йти Штранцінгер вже не міг, та товариші його не залишили і теж зупинилися. Від серба-охоронця полонені позбулися, вдарив того по голові. Але знесилені, замерзлі та голодні у торбині стражника вони нічого не знайшли, окрім патронів.

Звільнившись від охоронця, бранці не звільнилися від страждань. Бо було настільки холодно, що вони були примушені йти далі. У тишині сутінок герою та його товаришам маряться люди та речі, яких вони залишили у рідних краях ще перед війною. Саме ці марення і допомагають їм боротися з голодом та смертю. На своєму шляху бранці знайшли корч, біля якого можна було запалити вугілля та хоч трохи зігрітися. Вогонь не загорявся, а всі книжки, серед яких були твори Канта, Гете і Шекспіра, вони вже давно спалили. Єдиним виходом і допомогою залишалася одежа кого-небудь з цієї маленької спільноти. Товариші вирішують влаштувати дикі танці і перший, хто не витримає і впаде, віддасть свій одяг і загине заради порятунку своїх товаришів.

Сцена диких танців є центральною подією твору. Знявши з Бояні, який не витримав танців першим, одяг, полонені розпалюють вогнище і ледь відігріваються. Біля тепла кожному мариться щось своє, і ці марення стають єдиним, що з’єднує товаришів по нещастю с життям. У відчаї Штранцінгер спалює у вогнищі останнє, що в нього залишилося – свою дорогоцінну скрипку, а хтось кидає у полум’я розірвані гроші. Ця сцена дуже символічна, адже вона показує, наскільки крихкі людські уявлення при ті чи інші матеріальні цінності, які у складній ситуації перетворюються у непотріб. Витвори мистецтва, гроші – все ніщо у порівнянні з людськими почуттями і гідністю. Це теж доводять нам герої повісті “Поза межами болю”, коли спалюють все, що в них залишалося, коли, вмираючи від голоду, не дозволяють приторкнутися до тіла свого померлого товариша, коли, незважаючи ні на які обставини, залишаються людьми, людьми з великої літери.

На жаль, з шести полонених вижив у цьому пеклі лише один – це сам автор твору Осип Турянський. Він довів нам, що в житті людини немає нічого важливішого за одвічні людські цінності і гідні людські почуття. А ось усе те, що ми вважаємо цінним у своєму житті, в одну мить може перетворитися у даремний вантаж.

Якби книга героя і філософа О. Турянського стала для всіх полководців і можновладців настільною книгою, світ став би набагато людянішим і світлішим. Принаймні, прагнути до цього треба у будь-якому випадку.






Хто знання має той мур зламає.
Твір на тему: “Вартість мистецтва, грошей, почуттів людини” за твором “Поза межами болю” О. Турянського