Твір на тему: ” В людей є щось миліше за Вітчизну?” ( за мотивами драми Фрідріха Шиллера “Вільгельм Телль”)

Мені важко висвітлювати цю тему. Читаючи “Вільгельма Телля”, я заздрила героям, бо вони зуміли перебороти свої приватні дрібновласницькі інтереси, інстинкти, пробачити дріб’язкові образи сусідам і родичам, об’єднатися і відстояти свободу своєї Вітчизни. Так, я заздрю. Бо добре пам’ятаю пророчі рядки Олександра Довженка: “У цього народу є нічим і ніколи не прикрита ахіллесова п’ята. Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди, навіть в ім’я інтересів загальних, високих. У них нема державного інстинкту.. Вони не вивчають історії. Вони живуть негативними лозунгами одкидання Бога, сім’ї, дружби! У них нема вічних істин. Тому серед них так багато зрадників!..”.

Уявіть собі, як мені – українці – писате отаке про українців?! Серце обливається кров’ю і сльозами, але пишу, бо це правда.

У п’єсі Гертруда не вагаючись готова заради свободи закласти свій дім, і спокій, і достаток:

“Есть блага выше крова и двора,

И ради них я сжечь свой дом готова!”.

І канонічні селяни Редінг і Мейер, забувши свої непорозуміння, пліч-о-пліч б’ються з австрійцями.

І “голуба кров” барон Аттінгаузен проникливо і довго стукає до серця небожа Руденца, пояснюючи, що відступника...

пригорне тільки осика, що “спокуса мати все й одразу зараз ось тут ніколи не приведе до добра та щастя, що убогим старцем тиняється світом той, кому “чужбиною стала родина”.

На жаль, в Україні зараз модно відправляти своїх дітей кудись на ПМЖ. Ніхто не тільки не умовляє тут жити й працювати на свою державу, а всіляко сприяють відтоку молодої сили, розуму, освіти. Ніякі “Гертруди” у нас не в пошані, бо оте прокляте “моя хата скраю” висить над нами раз по раз.

У “Вільгельмі Теллі” всіх швейцарців об’єднує патріотизм, необхідність незалежності нації, свободи й об’єднання країни. В них все склалось. Але мені болить моя країна, і думаю, що необхідно якомога більше висвітлювати сторінки непростої нашої історії, бо досить нам блукати у пітьмі, бо страшно, адже “народ, який не знає свого минулого, приречений пережити його знов”. Я впевнена, що Батьківщину, як і матір, не вибирають, не міняють, а просто люблять і відстоюють її інтереси.

І щоб не говорили, але ми повинні чітко знати, що відчиняють тому, хто стукає, а дорогу долає той, хто йде.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...