Твір на тему: Образи головних героїв Школи для дурнів Соколова

Тепер хотілося б ще раз звернутися до образів головних героїв Школи для дурнів. Один з них – вчитель Павло (Савл) Петрович Норвегії – мабуть, найпривабливіший персонаж роману. Симпатії автора та оповідача належать йому, хоча повагою товариша прокурора він, наприклад, не користується. Ледар він, твій Павло, – сказав нам отець, – тому і босяк. Всі гроші, мабуть, на дачу вивів, в боргах суцільно, а все туди ж – рибу ловити, на березі прохолоджуватися. Теж мені, дачник фіговий. У нього і будинок-то нашого сараю плош. Те, що добре для Норвегова,

огидно для товариша прокурора. Норвегії носить капелюх, якої немає ні у кого, ходить влітку босоніж – навіть у школу, ставить на дах флюгер всупереч заборонам: Ви з газет одразу дізнаєтесь, якщо щось не так, а я по флюгеру орієнтуватися буду, куди вже точніше, точніше і бути не може. Норвегову не дано оцінити ставлення до себе колег-вчителів, які, дізнавшись про його смерть, зібрали гроші і купили йому пристойний, на їхню думку, костюм. Повернувшись звідти, Павло Петрович каже: Що принесли в дім мій в останній час мій, що принесли? Шовк і міцнів принесли, одягли в ненависний двобортний піджак… О! вони начепили мені краватка
в горошок, зніміть негайно. Я не ваш! – Кричить Норвегії, – і ніколи не одержував більше вісімдесяти, але то були інші, не ваші гроші, то були ветрогонови чисті гроші, не заплямовані брехнею ваших мерзотних теорій і догм.

Але хто ж Норвегії? Якщо він не їх, то чий? Норвегія – вчитель географії, єдиний людина, Що розуміє головного героя. З Павлом Петровичем трапилося нещастя: нещодавно він помер, і тому тепер його будинок за Летой – на тому березі. Птахи, що перелітають річку, назад не повертаються. Але Норвегія іноді сідає в човен, перепливає на цей берег, йде в школу і влаштовується в пункту М на підвіконні, гріючи на батареї босі ноги: … На зло вам – навіть і в долинах небуття – стану ходити босий.

Учитель Норвегії повернувся через Лети, так як при цьому житті він ще не все встиг доробити: у нього залишився учень, наступний його заповітами; без вчителя він зовсім один. Часто образ вчителя набуває високий сенс – так що хочеться писати слово Вчитель з великої літери. Мерехтіння імені Павло – Савл, що народжує біблійну алюзію, піднімає текст на інший рівень: Я кричу про великого безсмертя великого вчителя Савла. Павло – Савл стає чи не міфологічної фігурою. Вітер, з яким він у дуже гарних відносинах, розносить насіння з його саду по всьому світу. Не раз рядки, присвячені Норвегову, набувають суто біблійні урочистість і ритм, а історія, їм розповідається (Тесляр в пустелі), серед інших численних ремінісценцій має і відсилання до тексту Євангелія, натякаючи на те, що Норвегія тут, на цьому березі Лети, – месія, до нещастя, зрозумілий лише деякими.

В уста Норвегова вкладає автор передбачення про швидке пришестя насилає вітер. А в кількох місцях роману Норвегії навіть йому уподібнюється. Глобус вчителя географії перетворюється на справжній земну кулю, що обертається його рукою: Дайте мені час-я доведу вам, хто з нас правий, а коли-небудь так крутану ваш скрипучий ледачий еліпсоїд, що річки ваші потечуть назад, ви забудете ваші фальшиві книжки та газетки, вас буде нудити від власних голосів, прізвищ та звань… Вам захочеться правди… І тоді прийду я. Я прийду і приведу з собою убієнних і принижених вами і скажу: ось вам ваша правда і відплата вам.

Але найцікавіший персонаж роману – Його головний герой, Не має імені. Нам майже не відома його біографія, ми не знаємо, як він виглядає. Проте особистість головного героя нам добре відома. Саме в його сприйнятті дано час, смерть, любов, Безсмертя і інші міфологізовані мотиви Школи для дурнів.

Ми бачимо, як нестерпно боляче проходить процес соціалізації людини, на думку оточуючих, ненормального, а по Соколову, одного з небагатьох, що не втратили почуттів і живого сприйняття. А так як дитина наділений особливим зором, він дуже рано розуміє, що в цьому жорстокому світі йому немає місця, він ніколи не зможе адаптуватися до нього. Значить, єдиний спосіб зберегти себе – бути впевненим у тому, що… у вас тут немає нічого – ні родини, ні роботи, ні часу, ні простору, ні вас самих, ви все це вигадали. Раз світ такий дурний і потворний, значить, він просто не існує. І… на світі немає нічого, крім Вітру! … І крім насилає. Герой впевнений, що його світ реальний, а їх – ілюзорний. Виходить, що творіння власного світу – свого роду відповідь героя на недосконалість цього, його своєрідний протест і у великій мірі психологічний захист від справжнього божевілля.

Тому головний герой розумом розуміє, що ми взагалі давно, років, напевно, десять не живемо тут у селищі. Але почуття і серце його відмовляються це розуміти. І він продовжує жити на проданій дачі, ловити метеликів, хоча вже давно, напевно, скінчилося літо. Він вигадує собі адюльтер з тридцятирічної вчителькою біології Ветой, чудово знаючи, що вона насправді ніколи не відповість йому взаємністю. Він ретельно продумує свою майбутню біографію: те, як він виросте, видужає, стане інженером, прочитає багато розумних книжок, купить машину (накопичив і машину купив), знаючи, що нічого цього не буде. І, звичайно, не може він усвідомити і прийняти смерть свого вчителя Павла Петровича. Норвегія – один з небагатьох, кого головний герой може впустити у свій світ, знаючи, що той у нього нічого не зруйнує. Усвідомлення смерті Норвегова було б початком краху світу головного героя, локальним кінцем світу. А тому цій смерті як би не було. І незліченну кількість разів вчитель повертається з того берега Лети, щоб поговорити з учнями в школі, сидячи на підвіконні, сходити на станцію, зустріти свою улюблену Розу Вєтрова, до речі, померлу деякий час назад, а то й пригадати обставини власної смерті – чомусь вони весь час вислизають з пам’яті.

Найважливіші проблеми, яких необхідно торкнутися, кажучи про художньому світі Саші Соколова, – організація часу і простору, теми смерті, безсмертя та воскресіння. Практично всі критики, що торкнулися у своїх роботах Школи для дурнів, відзначили абсолютно особливі стосунки героїв з часом. Тема, образ, мотив часу (тут одночасно можливі всі ці терміни) постійно присутні на сторінках роману. Це один з визначальних елементів поетики Школи для дурнів і творчості Соколова в цілому. Але письменник зовсім не був першовідкривачем. Зміна сприйняття часу характерно взагалі для мистецтва XX ст., Зокрема для постмодерністського мистецтва.

У художньому світі Саші Соколова одне з головних місць займає поняття сутінки, стаючи у романі Між собакою та вовком головною складовою всіх елементів поетики. У Школі для дурнів, хоча сутінки як час доби і з’являються в тексті всього один або два рази, це поняття виявляється важливим для розуміння та ідеї, і поетики: Про погоду. Головним чином, про сутінках. Взимку в сутінках маленькому тобі. Ось вони наступають. Жити неможливо, і неможливо відійти від вікна. Уроки на завтра не зроблені ні по одному з предметів відомих. Казка. На дворі сутінки, сніг кольору блакитного попелу або якого-небудь крила якого-небудь голуба. Уроки не зроблені. Мрійлива порожнеча серця, сонячного сплетіння. Смуток всю людину.

У такому стані природи і душі герою і автору так легко втратити будь-які орієнтири, заблукати у просторі між дачею, школою і рікою, пересочініть власне життя, не помітити смерті, наловити сачком зимових метеликів, відвідати Леонардо да Вінчі в рові Міланській фортеці, зустрітися з насилає вітер, переплутати минуле і майбутнє, пожити у зворотному напрямку і взагалі засумніватися в існуванні часу як такого. Минуле, сьогодення, майбутнє – ось три сосни, в яких заблукали герої роману. Соколов показує, як важко їм ідентифікуватися у часі: … У кожної людини є свій особливий, не схожий ні на чий, календар життя; Я одружуся дуже скоро, можливо, вчора або в минулому році; Але там, в нашому саду, вовтузилися тепер якісь інші дачники, не ми, оскільки до того часу ми продали нашу дачу. А може бути, ще не купили.

Герой немов постійно блукає по тимчасовій стрічці Мебіуса: До цих пір не можу з точністю і виразно судити ні про що таке, що хоч найменшою мірою пов’язане з поняттям час. Чому ж герой Соколова так сприймає час? Як вже говорилося вище, він живе у двох світах одночасно: відбуваючи покарання у реальному і творячи свій власний – ідеальний.

Таким чином, можна сказати, що Школа для дурнів у філософському сенсі – спроба показати світ не таким, яким він повинен бути по повсякденним людським уявленням, а таким, яким він, можливо, і є насправді.






Порівняння пігмаліона і міфу пігмаліон.
Твір на тему: Образи головних героїв Школи для дурнів Соколова