Трагічність долі Есмеральди. Твір за романом Віктора Гюго “Собор Паризької Богоматері”

Есмеральда – улюблена героїня Віктора Гюго, для нього вона втілення кращих людських рис. Письменник захоплюється її красою,. щирою вдачею, співчуває жорстокій долі. Внутрішній світ дівчини – світлий, прозорий, романтичний. Він відбитий в її піснях, а пісня – це завжди душа народу. Гордість та почуття власної гідності притаманні Есмеральді. Вона чудова, коли танцює чи співає. Дівчина дуже любить свою кізку, добре до неї ставиться, доглядає її, а також вчить деяким “фокусам”. Есмеральда – добра та чуйна людина. Почувши волання горбаня

Квазімодо на Гревському майдані, де його шмагали нагаями за неї ж, “циганка” єдина з усієї багатотисячної юрби підійшла до в’язня та напоїла його водою зі своєї фляги. В. Гюго зазначає: “чудова, свіжа, чиста, чарівна й тендітна дівчина милосердно прийшла на допомогу цьому втіленню нещастя”.

Побачивши біля ешафоту у “Дворі чудес” П’єра Гренгуара, який свого часу допоміг їй у скрутну хвилину, вона погоджується “узяти його собі за чоловіка”! І хоч шлюбної ночі не сталося, засуджений до шибениці був урятований. Гнші жінки, що теж могли врятувати його, запитували у засудженого: “Ану, покажи свій

плащ”, “Капелюх?”, “Черевики?”. Нічого цього він не мав, і все ж Есмеральда взяла його за чоловіка, щоб врятувати людину. Дівчина зробила це безкорисливо, бо для неї було не важливо, який майновий стан цієї людини.

Найчільніше місце в душі героїні займає кохання. Вона палко покохала ротмістра Феба де ЦІатопера, котрий свого часу врятував її від викрадення. Але Феб, на жаль, не був тією красивою людиною, яку вбачала в ньому дівчина. Він лише прагнув своєю зовнішністю досягти ефекту, щоб, вигідно одружившись, поправити майновий стан. Саме тому ця романтична любов виявилась для Есмеральди трагічною. Есмеральда – серйозна и високоморальна людина: перш ніж дозволити собі близькість з коханим, вона запитує Феба про його віру, про вінчання з ним, посвящає його в таємницю свого амулета. Дівчина переживає хвилини сорому, і “якби не рум’янець, що палав на її щоках, то можна було подумати, що це статуя Соромливості”. “Циганка” спокійно дивиться в майбутнє, яке не обіцяє їй, танцюристці, шлюбу з офіцером-шляхтичем: їй небагато потрібно, щоб бути щасливою. Усе це свідчить про те, що перед нами великої сили краса, великої сили пристрасть, багатство душі й моралі, що-могло б прикрасити й значнішу особистість, ніж Феб.

В ім’я свого полум’яного кохання Есмеральда навіть згодна стати коханкою Феба, а потім і служкою, щоб чистити його остроги, одяг, взуття. Отже, перед нами цільна натура, довершена і душею, і тілом. Автор милується, своєю героїнею. Дівчина з народу, вона сама є душею народу в своїх, піснях і танцях, у високому розумінні краси. Цей роман змушує кожного замислитися над сенсом людського буття, над тим, що найважливіше в житті мати добре серце та щиру душу, не бути байдужим до чужого горя..






Характеристика короля ліліпутії.
Трагічність долі Есмеральди. Твір за романом Віктора Гюго “Собор Паризької Богоматері”