Трагедія Пушкіна “Борис Годунов”

В 1824 році А. С. Пушкіна сильно зацікавили події кінця XVI – початку XVII століття, коли російською державаю керував Борис Годунов, трон якого потім зайняв Лжедмитрий. Вивчаючи даний матеріал, Пушкіна задумав написати добуток про владу й народ. Для того щоб яськравіше показати минуле століття з усіма його особливастями, Пушкін порахував найбільш підходящої для дозвалу цього завдання форму трагедії. Народ є головним героєм добутку й у трагедії показаний у русі, у сваєму розвитку.

Сцена на Черваній площі говарить про його розгубленість і здивування із приваду безвладдя в країні: “Про Боже мій, хто буде нами правити? Про гору нам!” Народ не може уявити собі життя без царя. Народні маси звикли до того, що ними хто-небудь керує й хтось панує над ними. По ходу розвитку дії росте й сила народу. У сцені “Діваче поле” народ не такий, як раніше. Він хоча й чекає й бажає прийняття вінця Борисом, але в той же час йому принципова важлива, хто саме буде царем. “Не мудруючи лукава”, народ розуміє, що обрання пануючи здійснюється по вказівці бояр: “Те відають бояри, не нам чету”. Однак народу властива вірити. Народ сподівається побачити в Борисі гідного правителя. Борис, приймаючи “владу велику зі страхом і смиреньем”, клянеться сваєму народу, що в царстві не буде злиденних і вбогих.

І дійсно, у перші роки царювання Борис іде на деякі поступки

народу, пам’ятаючи сваї обіцянки. Але згодом Борис Годунов забуває про потреби сваго народу, не печеться про його положення й навіть “Юр’єв день задумав знищити”. Народ відвертається від нього, побачивши в ньому деспота, що не тільки не піклується про благо народу, але, навпроти, погіршує його положення, закріплює кріпосництва. Остаточно втрачає свій авторитет Борис, коли з’являється в очах народу як убивця царевича Дмитра.

Не маючи підтримки бояр, Борис вибирає невірний метод, за допомогою якого, як він сподівається, йому вдасться подолати з народом. (“Лише строгістю ми можем. невсипущої удержати народ”.) Але ж народ – це заколотна стихія, завжди схильна до повстання проти сваїх гнобителів. Забувши про це, Борис дає фору сваєму супротивникові, що відразу користується цим: …Спробуй самозванець Їм пообіцяти стародавній Юр’єв день, Так і піде потіха. І насправді народ перейшов на сторону самозванця, питая надії й прагнучи до валі.

Борис же зазнає аварії, тому що не подбав про народну підтримку. Народ здобув перемогу, ськинувши із престолу Бориса. Але від цього йому не полегшало. Плоди перемоги повністю дісталися боярам. Положення простого народу при новаму царі стало ще гірше. Коли Мосальський повідомляє народу про смерть дружини й сина Годунова, народ у жаху мовчить. Чому ж він мовчить? У цій безмовності народному криється вирок самозванцеві як правителеві й новаму гнобителеві народних мас. Сьогодні народ ще тільки мовчить – в’януло й нерішуче виражає сваєї протест, але завтра він може заговарити, і тоді – горі тому, проти кого він підніме свій голос! Пушкіна стварив реалістичну, справді народну трагедію, рівної якої в той час не було в російській літературі. Пушкіна висвітив російський народ як тварець і рушійна сила історичних доль. Народ звів Бориса на престол, а коли відвернувся від нього, Борис загинув. Народ полегшив перемогу й самозванцеві Лжедмитрию, Міць народу безмежна. Наприкінці трагедії народ зі слабкої, розгубленої маси перероджується в грізного суддю беззаконь і злочинів царської влади.

Автор починає Свою трагедію з головної теми, він заявляє її відразу. В експозиції перед нами. з’являється юрба народу (сцена в Новадівачого монастиря), що плаче й кричить. Але багато хто із цієї юрби навіть не знають, що відбувається, навіщо вани сюди прийшли. Люди кличуть Бориса на трон: “Будь наш батько, наш цар!” Але ці слова їм підказали бояри. Майже всі знають, що Борис слывет царевбивцею, і однакова призивають його на царства. Дивне повадження юрби, дивне виявлення валі народу.

У цій сцені Пушкін показує народ нетямущим (йому однакова, хто зійде на престол), сліпим знаряддям у руках бояр. “Про що там плачуть?” “А як нам знати! Те відають бояри, не нам чету”. От так, не розуміючи, що самі роблять, люди вибирають собі в царі Бориса. Їм однакова, убивця він чи ні. Мол, грішник він, а не вани. Мені подобається, як Пушкін сваєрідно й гостро ставить питання. Коли вмирає Борис, народ уважає, що над ним свершился Божий суд, що покарано головного винуватця всіх лих. Але в долі цілої країни не може бути винний тільки одна людина. Народ теж згрішив і згрішив сильно, вибравши вбивцю на трон. Божий суд триває – тепер страждає народ. Приходить новий правитель, і люди знову сліпо вірять йому і йдуть за ним. Дія наближається до розв’язки. У фінальній сцені, як і в експозиції, знову головну роль грає народ. Люди знову по велінню бояр готові обрати собі новаго царя.

Але на їхніх очах відбувається вбивства безневинного царевича. І якщо злочин Бориса Годунова було відомо всім по слухах, те отут вани самі сталі свідками новаго вбивства. Відбувся новий злочин, народ знову обманутий, правда потоптана. Але народ уже не той. Прокинулися совість і свідомість. Бог покарав народ за гріх, і тепер він усвідомив, що пішов по несправедливаму шляху. Перед народом, як і перед Борисом, встає вибір: іти проти совісті або вибрати правильний шлях. Але на відміну від царя народ робить вірний вибір. Трагедія полягає в усвідомленні народу, у його пробудженні. Робити новий гріх люди відмовляються, виражається цей протест у фатальній безмовності. У трагедії піднімаються найглибші філософські й політичні проблеми. Разом з ними Пушкін розглядає проблеми моральності й совісті. Велика увага А. С. Пушкін приділяє проблемі народу й влади, у сваєму добутку він показує ідеал російського народу, ідеал правди й совісті.



Моя майбутня професія адвокат.
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Трагедія Пушкіна “Борис Годунов”