Трагедія митця у тоталітарній державі

Микола Хвильовий. Прізвище його ставили в один ряд з іменами Петлюри і Бандери… А його передсмертна записка закінчувалась словами: «Хай живе комунізм!» Він свято вірив у шлюб вільної України з ленінським комунізмом…

Микола Хвильовий у перші пореволюційні роки був одним із найпопулярніших письменників. Його вірші і новели вміщувались у шкільні підручники і хрестоматії, його пісні співав народ… І раптом все це, як і його твори, було зачинено за сімома замками, його ім’я викреслювали із національних енциклопедій. Оцінка його постаті

була однозначною, добре відредагованою, її дав Сталін.

Слова вождя, воістину стали дороговказом для «синів»-літературознавців, які задурманювали голови читачам. Безглуздість звинувачень була очевидною, але хто тоді осмілився б їх спростувати? Кілька разів Микола Хвильовий пробував зняти з себе жорстокі і небезпечні звинувачення. Але його не чули, не хотіли чути. Фатальний постріл пролунав 13 травня 1933 року.

Так закінчила свої рахунки з життям людина, яка тричі була під розстрілом. Ми всі завинили перед ним. І сучасники, і ті, хто був після нього… Адже його почали вбивати і після фізичної смерті, Ще методичніше,

ще страшніше… Вбивали понад 50 років. Глухо лунали удари: «фашист», «зрадник», «ворог»… Мабуть, жодна література не мала такого «запеклого» ворога.

Кілька разів мінялись портрети вождів, сталінські холоди змінились хрущовською відлигою і важким застоєм, а ворог української літератури і всього українського народу лишався один – Микола Хвильовий… У житті ми ніколи не бачили ні творів Миколи Хвильового, ні його портретів, ні його життєпису, ні гасел, проголошуваних ним.

Лише читали підручники, монографії, енциклопедичні статті – й мусили приймати все на віру. Ворог є ворог. І затято приховувалось, що, як зазначав І.Білецький в журналі «Червоний шлях»: «М. Хвильовий – основоположник української радянської літератури і української прози». …Нічого не боявся, нічого не цурався. Розумів, що сміх – це здоров’я. Він вірив на повну силу!.. Визнавав помилки, бо помилявся. Мав загонисту, шалену і неймовірно чесну душу… Йому присвятили вірші В Сосюра, М.Рильський, новелу «Межа» – В.Стефаник ..

Через два місяці після похорону його могилу зруйнували і тільки недавно знайшли. Перечитуючи його біографію, переконуємося, Що він вірив у те, що ми, його майбутні читачі, зрозуміємо його. Але ж чи розуміємо?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Трагедія митця у тоталітарній державі