Тема денаціоналізації української інтелігенції

Тема денаціоналізації української інтелігенції входить до повісті з образом Йоганнеса Шварца. Його образ виписаний рельєфно, розкритий різнобічно. При першому знайомстві з “чужим йоганнесом” людям здавалося, що це дуже витончена, культурна й цікава людина. І коректною поведінкою, і розмовами на різні теми, і гарною зовнішністю він міг заімпонувати будь-кому. Аглаї йоганнес багато чим нагадує Чорная. “Між обома ніби схожість”, що проявлялася в рухах, “якомусь спільному ритмі”. “А відтак ще в очах, що… спідлоба дивилися.

Великі, з темними бровами очі чужинця, того ж самого виразу чорні очі професора, повні блискучості, а в деяких хвилях прегарного якогось, вона б сказала, геніального божевілля!” (ІІІ, 353-354).

“Чужий Йоганнес” справді був братом професора, Іваном Чорнаєм. З його розповіді довідуємось, що змалку, зненавиджений рутинерами-батьками за свій “особливий характер” і небажання підкорятися традиційному вихованню, він покинув рідну землю і виховувався в якогось бездітного родича в Моравії; що в дитинстві багато читав Гете, Чокке і Байрона, зненавидів школу і покинув її, а в чотирнадцятирічному віці став атеїстом, за що був

проклятий церквою. Двадцятилітнім юнаком він уже багато подорожував. Приїздив і на батьківщину, але дивився на неї очима чужоземця, що втратив усяке патріотичне почуття. “Добродійка-авантюра була мені товаришкою, матір’ю і любкою”,- так трактує свій минулий життєвий шлях “чужий йоганнес” (ІІІ, 346).

Зараз він приїхав до цього міста, де працював його брат, щоб нібито “привчатися наново своєї матерньої мови…”, а насправді – “здобути… дещо… що втратив в молодих літах… (тобто “здобути” у брата частину майна.), а там, як казав… податися на той бп<" (ііі, 344) моря, до каліфорнії, де у невтримній капіталістичній гарячці хотів спробувати і свої сили. до таких занять відчував себе добре підготовленим.

Шварц представився майстром на всі руки: підприємцем по будівництву, землеміром, вчителем французької і англійської мов, рисунків, музики, і навіть гіпнотизером,- справжнім авантюристом.

Свою меланхолійну дружину (звичайно, нешлюбну), яку молодою дівчиною викрав у поважних, інтелігентних батьків, гіпнотичними експериментами Шварц довів до загибелі. І це його не дуже турбувало, бо він не переносив “довго одностайності”, бо для нього “все, що гарне”, якщо “роз-ложити надовго”,- “блідне й гасне”.

“Чужий йоганнес” постає з повісті не тільки зі своїм минулим. Письменниця зображає його “діяльність”. Шварц намагається зловити у свої сіті Аглаю. Якщо Чорнай вбачав у Аглаї насамперед жінку, то Шварц міркує інакше, дивиться дальше. Як і Чорнай, Шварц бачить і розуміє, що Аглая небуденна натура, може кожному розумному чоловікові скрасити життя. Та для нього важливе саме те, що не дуже хотів розуміти Чорнай: вона – великий талант, а з таким талантом там, за морем, можна зробити бізнес. Щоб завоювати дівчину, романтичну вдачу якої, як йому здавалось, зрозумів добре, Шварц, як пес, лащиться біля неї, іде на всякі провокації. О. Кобилянська дуже оригінально будує між цими персонажами діалог. Шварц розповідає про своє минуле, в очах дівчини весь час шукаючи вираження реакції на свої слова. Коли зайшла мова про музику, Аглая, замість того щоб включитися в розмову, “засіла нараз за фортеп’яно”. “Грала з захмареними очима, з нервовим здриганням коло уст, але грала дуже гарно” (ІІІ, 347). Коли ж “скінчила, він ані на одно слово похвали не отворив уст”. Не це важливе для Шварца. Він каже: “Я б на вашім місці знявся, як чайка, відлетів в іншу часть світу й більше не вернув” (ПІ, 348). Але ця “романтична” пропозиція не знаходить відгомону в душі дівчини. Аглая заперечує: “Але я б все ще повернулася, хоч би й на те, щоб свою мову й пісню по часі знов почути” (ІІІ, 348). І ось уже після цього Шварц, вловивши, чим живе дівчина, виголошує патетичні тиради на честь українського народу, його мови й пісні, засуджує своє зрадницьке минуле. Але все це – блюзнірство людини без батьківщини. Тож коли він пропонує Аглаї поїхати до Каліфорнії, вона у відповідь відчинила двері і свиснула на собаку: “їдь до Каліфорнії, Реко,- сказала, погладивши велику домашню собаку.- Добрий Йоганнес потребує в пустині предмета для експериментів, їдь…” (ІІІ, 414). І цілком скомпрометований Шварц зникає, щоб далі десь продовжувати свої авантюрницькі подорожі й дії.

Судження Шварца про стосунки між людьми, про розвиток людської особистості, про національне питання свідчать, що він палкий прихильник людиноненависницьких проповідей Заратустри. Для Шварца товариськість, любов, обов’язок перед іншими і т. п.- поганий винахід людського егоїзму. І цей заброда ще береться судити про національну долю “свого народу” і навіть наставляти його. Націонал-шовіністичні “настанови” висловлює цей христопродавець і тоді, коли перед слухачами позірно ніби кається за космополітичні “помилки”.

Подібні до Шварцових войовничі, націонал-шовіністичні ідейки в передвоєнні роки через журнали “Літературно-науковий вісник”, “Українська хата” та інші дуже часто розкидали по Україні майбутні фашисти Д. Донцов та інші. У першому і на початку другого десятиліття XX віку про О. Кобилянську з’являється чимало статей таких критиків, як С. Єфремов, М. Шаповал-Сріблянський та інші. Вони безапеляційно твердили, що жіночі образи письменниці з їх “поривами у високості” і “з тугою за красою” хочуть, мовляв, “вживити в собі” ідеал надлюдини з її ультраіндивідуалістичною філософією.

Тоді ж з’являється як на Західній, так і на Східній Україні цілий ряд письменників-інтелігентів, які проповідували “нову етику”, базуючись на ніцшеанській філософії. Досить нагадати горезвісну етичну концепцію “чесності з собою” В. Винниченка. В одному з листів 1910 року О. Кобилянська писала: “Новелка, а радше нарис Винниченка “Таємна пригода”, не єсть психологічно правдива, і взагалі я вважаю, що Винниченко пише також під впливом Ніцше, як писав також Арцибашев. Шкода мені його таланту, що він задержуєсь на оброблені нижчих інстинктів, котрим ані не діється, ані не діялася кривда,- вмісто спинятися на шляхотнійших точках або прикметах людської вдачі” ‘.

Саме проти ніцшеанського культу надлюдини, проти трактування критикою власної творчості в дусі ніцшеан-ської філософії й виступила О. Кобилянська в повісті “За ситуаціями”.






Твір на тему я відкриваю збірку поезій шарля бодлера.
Тема денаціоналізації української інтелігенції