Сюжет і композиція, герої, проблематика повести Постріл О. С. Пушкіна

Повість “Постріл”, написана Пушкіним останньої, коштує на чолі “Повістей Белкина”. Спробуємо розглянути сюжет-але-композиційні особливості добутку. Оповідання ведеться від імені основного оповідача – підполковника І. Л. П. Крім нього, у повісті присутні ще два оповідачі – Сильвио й граф Всі три оповідачі є одночасно й діючими особами оповідання. Однак І. Л. П. з’являється з героями поперемінно – спочатку треба оповідання про Сильвио, потім – ографе. Оскільки в повісті присутні три оповідачі, те, відповідно, образи головних

героїв дані в потрійному сприйнятті, що відзначав ще Д. Благий. Так, про Сильвио, наприклад, спочатку розповідає підполковник І. Л. П., потім Сильвио сам передає свою історію, нарешті, граф описує завершення їх двобою Точно так само в оповіданні подається й історія графа Б.: спочатку Сильвио розповідає про нього підполковникові І. Л. П., як би заочно знайомлячи основного оповідача з його майбутнім сусідом, потім підполковник І. Л. П. сам знайомиться із графом Б. і описує його читачам, нарешті, граф сам розповідає осебе.

Подібний композиційний принцип потім використовував М. Ю. Лєрмонтов у романі “Герой нашого часу”. Письменник

показує Печорина з різних точок зору, починаючи з опису зовнішності героя й поступово розкриваючи читачам його внутрішні якості. Випливаючи цьому завданню, Лєрмонтов порушує принцип життєво-хронологічної послідовності подій Пушкін певною мірою теж порушує життєву хронологію: оповідання про минуле вкраплені в історії про сьогодення. Головний сюжет повести – двобій, історія дуелі Сильвио й графа. Крім того, і опис молодості підполковника І. Л. П. , коли він був знаком із Сильвио, і опис його життя в дозрілих літах, по сусідству із графом Б. , мають свої власні сюжети.

Це так званий “особистий” сюжет основного оповідача. Розглянемо сюжет першої історії, зв’язаної Ссильвио. Оповідання підполковника І. Л. П. про умови життя армійських офіцерів у містечку, окреслення образа Сильвио являють собою експозицію цієї історії. Сварка офіцерів під час карткової гри – зав’язка.

Кульмінацією цих подій для оповідача Й. Л. П. є відмова Сильвио від дуелі з Р. А оповідання Сильвио про графа Б. – розв’язка. Розв’язка ця в “особистому” сюжеті оповідача, таким чином, являє собою експозицію й зав’язку в головному сюжеті повести – історії незвичайної дуелі Тепер переходимо до другої частини в “особистому” сюжеті оповідача. Це опис життя підполковника І. Л. П. у бідної деревеньке Н** повіту Самота героя, заняття господарством, нудьга – все це експозиція майбутніх подій. Але от у сусідній маєток приїжджають граф і графиня Б. , і між сусідами зав’язуються дружні відносини.

Прибувши до графа з візитом і оглядаючи його кабінет, підполковник І. ” Л. П. раптом зауважує картину, прострелену двома кулями, “устромленими одна на іншу”. Тут з’ясовується, що граф Б. і є супротивник Сильвио, і точні постріли ці -“пам’ятник останньої зустрічі героїв”. Сцена ця є кульмінацією в “сільській” історії оповідача.

Заключне оповідання графа Б. про останню зустріч із Сильвио являє собою розв’язку в “особистому” сюжеті підполковника І. Л. П. Одночасно розв’язка ця є кульмінацією й розв’язкою головного сюжету повести – історії дуелі Сильвио й графа Б. Безсумнівно, подібна побудова повести сприяє більше глибокому розкриттю характерів персонажів. Так, Сильвио спочатку здається нам таємничою, демонічною особистістю, на совісті якої “яка-небудь нещасна жертва”. Саме так характеризує його основний оповідач Потім герой сам розповідає про себе, про свою дуель із графом Б. , і ми відкриваємо в ньому нові якості: хворобливе самолюбство, ранимость, імпульсивність, бажання першенствувати за всяку ціну. Поступово перед нами починає вимальовуватися образ злісної, одчайдушно-сміливої, мстивої людини, що ніколи не пасує перед небезпекою. Сильвио – відмінний стрілець, здавалося б, йому нічого не варто перемогти в будь-якому двобої.

Однак протягом усього оповідання герой не вбиває нікого Сильвио відмовляється від дуелі з поручиком Р, мотивуючи свій учинок неможливістю піддавати себе смертельної небезпеки через незакінчену дуель із графом Б. Однак і сама дуель ця представляється незвичайно цікавої. Сильвио зберігає графові життя на початку дуелі. Пояснює він свій учинок тим, що життя супротивника в цей час позбавлена якої-небудь цінності: граф Б. ні до кого не прив’язаний, нічим не дорожить. Не вбиває він цього “щасливця” і завершуючи дуель Більше того, Сильвио пропонує почати дуель заново, і граф погоджується. Що ж рухає вчинками героя?

Вся справа в тому, що по натурі своєї Сильвио зовсім не вбивця. І основний мотив його поводження полягає в тому, що по природі своєї він добрий, навіть боязка, невпевнена людина, по-своєму тонкий, глибокий і сильний. Ця внутрішня сила – у глибині його натури, у його природній шляхетності, у його здатності прощати Але якості ці зовсім непопулярні в середовищі офіцерства, де подання про хоробрість і честь досить примітивні. Там цінують лише поверхневі риси: слово повинне бути підкріплене вчинком.

Природна великодушність Сильвио, його доброта й непевність напевно були б зрозумілі перекручено. “Недолік сміливості найменше вибачається молодими людьми, які в хоробрості звичайно бачать верх людських достоїнств і вибачення всіляких пороків”. Живучи в цьому середовищі, Сильвио не міг не засвоїти її “філософії”. Імовірно, і він сам бачить у хоробрості – “вибачення всіляких пороків”, вибачення власної боязкості, тонкості щиросердечної організації. Тому щосили герой переборює в собі ці якості, намагаючись переконати навколишніх у наявності рис зовсім протилежних.

І як завжди буває в подібних випадках, не витримує міри. Сильвио заздрить красі, розуму, хоробрості, знатності й багатству графа Б. і починає ненавидіти останнього, бачачи в ньому суперника. Н. Я Берковский пояснює безмежне прагнення Сильвио до першості, його ненависть до графа недоліком знатності й грошей. А в графа до його багатства, родовитості додаються й особистісні якості: хоробрість, упевненість, дотепність. Однак здається, справа тут не тільки в соціальному стані героїв.

Сильвио не може дозволити собі природного поводження не тільки через власну бідність – він занадто невпевнений, великодушний, навіть м’який по природі своєї Якщо ми проаналізуємо поводження Сильвио в містечку, те помітимо, що нічого конкретного про його “демонічні лиходійства” не відомо. Усе, що відкрито навколишнім – це його вік, що припускає наявність досвіду, “звичайна похмурість” і “зла мова”. Зауваження про “круту вдачу” Сильвио – це вже, скоріше, висновок самого оповідача, ніж об’єктивна інформація. Більше ніхто нічого не знає про цю людину: доля Сильвио оточена таємничістю, що оточує невідомо навіть, чи є ім’я його сьогоденням.

Основне заняття героя – стрілянина з пістолета. “Мистецтво, до якого досяг він, було неимоверно, і якщо б він викликався кулею збити грушу з кашкета кого б те не було, ніхто б у нашім полицю не усумнился підставити йому своєї голови”, – зауважує оповідач. Але для чого це потрібно Сильвио? У розмови про двобої він ніколи не втручається, у самі двобої, видимо, не вступає, інакше оповідач неодмінно згадав би про це. На питання, траплялося лиему битися, відповідає позитивно, але сухо й однозначно, не входячи в подробиці.

При зіставленні всіх цих деталей створюється враження, що Сильвио створює собі імідж “демонічного лиходія”. І створює дуже вміло й успішно. “Втім, нам і в голову не приходило підозрювати в ньому що-небудь схоже на боязкість. Є люди, яких одна зовнішність видаляє такі підозри”, – зауважує оповідач.

І це висловлення знаменно. “Зовнішність видаляє… підозри” – зовні в людині нічого не помітно.

Однак ми не хочемо оголосити Сильвио лицеміром. Особливо варто помітити, що герой не аналізує свого поводження й не усвідомлює його. Дії Сильвио несвідомі.

Граф Б. від природи хоробрий, упевнений у собі рівно настільки, щоб бути популярним серед офіцерства Однак спробуємо проаналізувати цей образ більш докладно. На відміну від Сильвио, убивство супротивника на дуелі не може доставляти графові якихось щиросердечних мучень або коливань. У дійсності граф слабка людина, здатний і на вбивство, і на безчестя. І він довів це своїм поводженням, коли погодився почати дуель заново. Поводження графа не завжди просто й природно.

Згадаємо сцену початку дуелі, коли він, коштуючи під дулом пістолета кращого стрільця, безтурботно снідає черешнями. Граф недурний, він розуміє, що зараз, можливо, буде вбитий. Сильвио вирішує, що це безтурботність молодості, його супротивник не дорожить життям, тому що поки не має нічого коштовного в ній. Але, здається, припущення Сильвио не зовсім вірно.

У поводженні графа виявилися не безтурботність молодості або рисовка. Тут – та сама брутальность, відсутність тонкості сприйняття, які є необхідній складовій його хоробрості. Життя людська (у тому числі й власна) – не занадто більша цінність у підсвідомості графа. На відміну від Сильвио, граф позбавлений тонкої щиросердечної організації, природної шляхетності й внутрішньої сили.

У моральному відношенні граф значно уступає Сильвио. Таким чином, пушкінська повість містить у собі глибокий зміст. Це не просто історія незвичайної дуелі, це історія людської душі, історія “зовнішнього” і “внутрішнього” людини






Твір на тему трагічного образ матері у творах шевченка.
Сюжет і композиція, герої, проблематика повести Постріл О. С. Пушкіна