Світ людей очима тварини (за твором Джека Лондона “Біле ікло”)
Про життя в суворих умовах Півночі американський письменник Джек Лондон (1876-1916) знав із власного досвіду. У його гостросюжетних новелах яскраво описані дружба й відвага, безкорисливість і вірність, ставлення людини до природи, до тварин. В багатьох творах Джека Лондона героями були саме тварини, найчастіше собаки – вірні друзі людини в умовах Півночі.
Героєм повісті “Біле Ікло” був син вовка й напівсобаки. В творі яскраво зображено його життя, бачення навколишнього світу, людських стосунків.
Знайомство вовчука зі світом людей
Все було дивовижним у світі людей. Вони “не кусалися й не дряпалися, як інші звірі”. “Вони підкоряли собі те, що рухалось, і примушували рухатись те, що було нерухоме”. “Вони були
Поступово Біле Ікло звик до світу людей, дізнався, що таке вогонь, навчився жити серед собак. Підкоряючись волі першого свого бога, чоловіка на ім’я Сивий Бобер, вовчук разом із іншими собаками бігав в упряжці. Сивий Бобер цінував Біле Ікло: “дужчого запряжного собаки ніколи ще не було і ватажок із нього знаменитий”.
Та інший бог на ім’я Красень Сміт захотів придбати цього надзвичайного собаку собі. Біле Ікло відразу ж незлюбив цього чоловіка. “Щось невиразне, чого не збагнути ані розумом, ані чуттям, підказувало Білому Іклу, що цей чоловік може принести тільки біду й страждання, що він лихий і що через те треба його тільки ненавидіти”.
Біле Ікло не любив Сивого Бобра, свого першого бога, але “навіть проти його волі, наражаючись на його гнів, був йому вірний. Сивий Бобер же, хоча й був від природи людиною незлою, все ж таки зрадив свого собаку, продав його Красеню Сміту, який привчив Сивого Бобра до віскі.
Ставши власністю напівбожевільної озвірілої людини, Біле Ікло потрапив до царства ненависті. “Він став ворогом геть усьому”, “сліпо й безглуздо ненавидів цілий світ”. Його богові цього тільки й було потрібно. Він влаштовував собачі бої, під час яких Біле Ікло завжди виходив переможцем. Для вовка бій був єдиним способом “проявити свою життєву снагу”.
Красень Сміт був жорстоким, як і всі боягузи. “Але йому не судилося панувати над ближніми своїми, тому він панував над слабшими створіннями й мстився їм за своє життя”. Під час собачих боїв він “упивався насолодою, не зводячи очей з Білого Ікла, що розправлявся з чужим собакою”. До того ж Красень Сміт мав неабиякі гроші, демонструючи “вовка-бійця”.
Біле Ікло перемагав всіх: собак, вовків, навіть рись, – аж доки йому не довелося битися з бульдогом Черокі. Цей бій міг би стати останнім для Білого Ікла, якби несподівано не з’явився в його житті третій бог – Відон Скотт.
Біле Ікло за все своє життя не зустрічав ще таких людей. Він не міг збагнути, чому цей бог не карає його, чому розмовляє з ним так лагідно. “Попри весь свій гіркий досвід стосунків із людьми, Біле Ікло раптом пройнявся відчуттям безпеки”.
Для Білого Ікла почалося нове життя, сповнене довіри. Завдяки терплячій любові Бідона Скотта Біле Ікло “поволі знаходив сам себе”. На любов він відповідав любов’ю та вірністю. Людина і вовк пройнялися взаємним почуттям один до одного. Людина відкрила для вовка світ добра. Біле Ікло почав відчувати дику, трепетну радість поруч зі своїм хазяїном, і “незрозумілий голод”, “порожнеча всередині” гнітили його, коли бога не було поруч. А коли Бідону Скотту довелося на деякий час поїхати з дому, Біле Ікло навіть захворів і одужав тільки після його повернення. Відон Скотт став для Білого Ікла богом любові, ясним і променистим, “що при ньому природа Білого Ікла розбуяла, мов той цвіт на сонці”.
Вовк вірно охороняв дім свого бога. Однієї ночі в смертельному поєдинку злодій скалічив його. Лікар сказав, що у Білого Ікла всього один шанс на десять тисяч. Вдячні люди оточили Спасенного Вовка такою турботою і любов’ю, що він виграв цей шанс.
У повісті Джек Лондон розповів про віковічну боротьбу добра та зла, про те, що найбільша сила в світі – любов, яка зігріває все живе на землі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)