Суперечливість образу Анни Кареніної

У романі «Анна Кареніна» через особисту трагедію головної героїні, через напружені духовні пошуки Костянтина Левіна Лев Толстой показав суспільну атмосферу післяреформскої епохи, зобразив життєвий лад і побут різних прошарків тодішнього суспільства.

З перших сторінок роману Анна Аркадіївна постає перед нами як взірець матері й дружини. Це вишукана жінка з вищого свічу, яку всі поважали.

Лев Толстой надав своїй героїні багато чарівності, жіночої принадності й одухотвореної краси. Уже при першому знайомстві з Анною Кареніною вражала

прихована сила життя, повнота почуттів, що пробивалися назовні то в її погляді і в усмішці, то у швидкому, енергійному потиску руки. Захоплювала не тільки краса молодої жінки, а також простота, природність, відвертість. Відчувалося, що це особистість незвичайна, несхожа на інших. Це була розумна, освічена жінка.

Спочатку важко здогадатися, що зовні спокійна й стримана Анна відчуває себе дуже нещасною. Сама героїня повною мірою усвідомила це, покохавши Олексія Вронського. Кохання прийшло несподівано і принесло із собою багато випробувань. Охоплена новим глибоким почуттям, героїня гостро відчувала суху черствість і жалюгідність

інтересів свого чоловіка. Вона з болем пригадувала: коли була молодою дівчиною, її насильно віддали заміж за багатого вельможу.

Неправда й брехня були нестерпними для гарячої і правдивої натури героїні, а, отже, невблаганно наближався її розрив не тільки з Кареніним, а й з вищим світом, з його лицемірними законами і мораллю. Трагізм становища Анни після того, як вона пішла до Вронського, загострився неможливістю поєднати почуття люблячої жінки й відданої матері. Розлука з сином Сергійком завдала їй великого болю.

Вищий світ помстився Кареніній за самовільно взяте щастя, за кинутий йому виклик. Знайомі відвернулися, а колишні друзі стали байдужими до неї. Анна страждала, відчувала провину, але відстоювала своє право на свободу й щастя. Тільки любов до Вронського, віра в його почуття надавали їй сили.

Обранець Кареніної був типовим представником дворянської «золотої молоді». Здорова, красива, багата людина, він жив за правилами вищого світу. У полку Вронський був загальним улюбленцем. Зачарований духовною красою Анни, Вронський пристрасно захопився нею.

Кохання перемогло дрібні почуття, виявилося щирим і серйозним. Заради нього він пішов у відставку, відмовившись від блискучої кар’єри, порвав із вищим світом. Однак утриматися на цій висоті Вронський не зміг. Він знову відчував нестримний потяг до давно знайомого товариства, до звичайних розваг. І в коханні Анни, у її прагненні утримати його він несвідомо вбачав перешкоду своїм прагненням і давав їй це відчути.

Коло замкнулося. Нещасна жінка була у відчаї. У неї виникли думки про власну смерть, яка, можливо, покарала б Вронського, завдавши йому великого болю. І страшна розв’язка трагедії неминуче настала…

Епіграф роману «Мне отмщение и аз воздам» має символічний зміст. Він говорить не так про провину Анни і покарання за неї, як є своєрідним попередженням лицемірам з вищого світу, які вважали, що мали право судити і карати жінку, яка була щирою у своїх почуттях.






Що вище істина чи дружба.
Суперечливість образу Анни Кареніної