Справжній друг Вірний (За оповіданням М. Чабанівського “Вірний”)

Ігор був добрим, розумним і доброзичливим хлопцем. Тому те, що він побачив у сусідському дворі, коли приїхав з міста до тітки Олі, дуже схвилювало й обурило його: “Рудий хлопець такого ж віку, як і він сам, стьобав лозиною рябе цуценя, тягаючи його по саду за шнурок”. Хлоп­чикові шкода, стало цуценяти, і він обміняв його на свої іграшки. Тимко, колишній власник цуценяти, уважав Ігоря дурнем, але після розмови з ним зрозумів, що той хоча й був міським жителем, добре розумів природу та знався на різних прикметах. Цуценя Ігор полюбив одразу всім

серцем: нагодував його молоком, зробив для нього хатку, трави намостив, щоб м’яко було спати песикові. А кличку дав йому Вірний, адже “він не раз чув від батька, що соба­ка – вірний друг людини”.

Через два тижні собача не можна було впізнати: “Шерсть на ньому блищала, лапи вирівнялися, стали пружні та рівні”. Тепер вони, як справжні друзі, разом гралися в м’яча, плавали, ходили до лісу й навіть у крамницю. Песик був дуже розумний і слухняний, любив свого хазяїна, та й Ігор прикипів до нього всім серцем. Дуже хлопець переживав, коли його друг захворів, був журний і тихий. Бачачи таку любов свого сина до песика, мати

попередила Іго­ря: “Невже ти думаєш, що я візьму твоє цуценя в місто? Краще відвикай од нього або віддай комусь”.

Сподобався Вірний і батькові Ігоря, бо песик був дуже розумний, кмітливий і сміливий. А Тимко заздрив хлопцеві, спостерігаючи через паркан за Вірним і не розуміючи, чому його Тарзан “завжди опускав хвоста, не вмів плавати й ніяк не міг зіп’ятись на задні лапи”. І як він міг прогавити такого гарного собаку? А секрет був зовсім простий: треба було любити своє цуценя, що й робив Ігор, а Вірний відповідав йому взаємністю. Тимка ж песик не любив і на його вмовляння не піддавався.

Але ось настав час від’їзду Ігоря до міста: дуже важко йому було прощатися із собакою, серце стукотіло, а в душі пекло вогнем. Як залишити друга? Та батьки не хотіли брати песика в місто. Але коли машина вже поїхала, Вірний вихором полетів з тітчиного двору: “Він щодуху мчав вулицею, нюхаючи землю, де ще залишилися сліди машини”. А Ігор сидів у машині та гірко плакав, батьки були занепокоєні. Аж раптом хлопчик побачив Вірного, який летів шляхом: “…Він мчав уперед, до машини, яка зупинилася посеред дороги, до машини, яку він так довго доганяв і яка везла найкращу у світі людину – Ігоря!”






Твір на тему як я уявляю життя нори.
Справжній друг Вірний (За оповіданням М. Чабанівського “Вірний”)