Символістичні образи в поезіях

Поль Верлен – неперевершений поет-лірик, який з непересічною майстерністю розкриває у своїх творах найінтимніші переживання людини. Його поезії властива сповідальність і свіжість почуттів, гра напівтонів, відтінків барв і почуттів, нюансів вражень та емоцій.

У середині 60-х років ХІХ ст. Верлен разом з поетами Рембо і Малларме став засновником поетичної групи “Парнас” – могутньої течії французького символізму. Він мав ще одного літературного вчителя – Шарля Бодлера, чиї “Квіти зла” також відзначили тематику і загальну

песимістичну атмосферу його творчості. Верлен закликав до музичного звучання поезії, до осягнення тонких нюансів і переливів почуттів. Сам Верлен володів цим мистецтвом досконало. Він відкинув поетичні правила парнасців, переглянув розуміння проблеми умовності в поезії загалом і в такий спосіб повернув поетичній емоції дивовижну простоту, природність і рідкісну вишуканість.

Мабуть, найприкметнішою рисою верленівської нової поетичної мови є музичність. Під “музичністю” Верлена не слід розуміти тільки бездоганну організацію вірша (використання фонетичних засобів мови – повторень, алітерацій, внутрішніх

рим, ретельного добору голосних та приголосних тощо – заради створення ефекту “милозвучності”), “Музична стихія” у Верлена – новий тип поетичного мислення і зовсім нова поетика. Верлен послаблює логічну зв’язність поетичного тексту заради посилення ритміко-інтонаційної єдності, єдності враження від вірша. Завдяки цьому його вірші сприймаються читачами безпосередньо, як сприймаються слухачами музичні твори. Це – крок у напрямку створення нової, універсальної поетичної мови, про яку так мріяли представники модернізму і авангарду. Не дивно, що Верлен є чи не найвпливовішим поетом новітнього часу:

Так тихо серце плаче,

Як дощ шумить над містом.

Нема причин неначе,

А серце ревно плаче!

(Переклад М. Рильського)

Творчість Верлена дістала відгук і в українській літературі. Перший відгук на його поезію є в листі Василя Стефаника до Вацлава Морачевського від 22 квітня 1896 р.: “За стан мій я не годен Вам писати. Щось так багато на душі накипіло, а таке журливе і безконечне, що драпане пером на папері загонить тоту сумовитість ще глибше, як перед тим. І слів бракує. А от хіба Верлен, може, хоч в частині Вам скаже то, чого я не гарен”.

Тихі ридання.

Сумно ридає

Осінь вогкая,

Серце дрож обіймає,

Дика ж розпука,

Що на нім грає.

Блуджу – зболений,

Світом зболеним.

Увесь змарнілий,

Як вітром битий,

По пустих нивах

Листок зів’ялий.

“Осінню пісню” Верлена вперше переклав П. Грабовський 1897 року І. Франко переклав два вірші Верлена. Франко критикував Верлена за аполітичність та песимізм. М. Зеров і С. Савченко вивчали доробок французького поета протягом 20-х рр. Його твори перекладали М. Рильський, М. Лукаш, Г. Кочур та ін.

На мою думку, поезія Поля Верлена загострює найсумніші відчуття. Поет передає тонкі відтінки і глибокі суперечності душевних почуттів. Лунає “Осіння пісня”, і відчувається, як осінь впливає на підсвідомість людини і її минуле, немов вона хоче передати людині свою лютість і хмурість:

Що ж? До краю треба плутать,

Вітер лютий дме в кістки,

Мов те листя мене крутить,

Та швиря на всі боки.

Франція шанобливо прозябала на мармурових форумах Леконт де Лиля і злегка задихалася в оранжерейному теплі його тропічних пейзажів. Великий Бодлер пройшов незрозумілим, налякавши прокурорів, що притягали його до суду за “аморальність” його віршів, і академіків, що називали його зважені на хімічних вагах образи “плоскими” і “несмачними”.

На такому фоні поезії Верлена, абсолютно нові, не схожі ні на що і, звичайно, незрозумілі і знехтувані протягом багатьох літ. Його книги друкувалися тиражами в 500 екземплярів, та й ті не продавалися, у той час як віршики Поля Деруледа, ця піна без Афродіти, розходилися по сто тисяч екземплярів…

А коли молодь кінця вісімдесятих років раптом знайшла його, закохалася в нього, проголосила його “королем поетів” і своїм вождем і метром, він весь уже був у минулому, зломлений своєю життєвою катастрофою, спантеличеними клерикалами, отруєний “зеленооким дияволом”, горілкою з полині.

І він усвідомлював, що “кінчено”. Він запитав один раз в одного зі своїх молодих друзів і шанувальників, як йому подобаються останні його, Верлена, вірші. І вислухав жорстоку відповідь: “Метр, ви так багато написали для нашого задоволення; ви вправі писати тепер для свого

Зовнішня біографія Верлена не складна. Він син французького офіцера невисоких чинів, народився в Меці, у ранньому дитинстві кочував з батьком і матір’ю по різних гарнізонах; у 1851 р. батько вийшов у відставку (можливо, у зв’язку з узурпаторством Наполеона ІІІ), родина оселилася в Парижі, Верлен був відданий у пансіон і відвідував класи ліцею Бонапарта (перейменованого в ліцей Кондорсе, потім у ліцей Фонтана і знову Кондорсе). У 1862 р. середню освіту було закінчено, Верлен одержав звання бакалавра і записався на лекції в училище правознавства, але займався там лише два чи три семестри. Далі він надійшов на службу – спочатку в страхове товариство, потім в одну з паризьких мерій, а потім перейшов у міську управу, де працював до літа 1871 р. Батько його вмер наприкінці 1865 р., сильно підірвавши невдалими комерційними підприємствами майнове положення родини (мати Верлена мала значний стан, що доходив спочатку до 400 тисяч франків, близько 150 тисяч карбованців золотом, але до дня її смерті в 1886 р. у неї уже не залишалося нічого).

У 1869 р. Верлен познайомився з Матильдою Моте, нічим не чудовою буржуазкою, і восени 1870 р., у перші тижні франко-прусської війни, женився на ній. Сімейне життя незабаром ускладнилося. Явна невідповідність інтелектуального і культурного рівня не дало можливості чоловікові та дружині стати друзями. Крім того, Верлен уже тоді був звичним споживачем алкоголю, і це спричинило ряд сімейних конфліктів, що збільшувалися.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Символістичні образи в поезіях