Ще 1845 року Шевченко написав свій невмирущий “Заповіт”

Нарешті, наприкінці травня 1859 року, Шевченко дістає дозвіл на відвідини України на п’ять місяців. По дорозі він відвідує своїх знайомих, зустрічається з лікарем Козачковським, пише нові вірші, малює краєвиди, плаває з рибалкою на “дубі”, ловить рибу, захоплюється красою України. Хвилюючими моментами для Тараса Шевченка під час цієї подорожі були відвідини рідних сіл. Відвідав Корсунь, Моринці, Кйрилівку та інші. Як розповідають у спогадах, до Кирилівки Тарас Григорович прибув у жнива, у липні місяці, до брата Йосипа. Усі люди були на

панщині, у тому числі й родина брата. Побачивши, що якийсь “пан” під’їхав до воріт, діти полякались, бо думали, що він буде їх гонити на панщину… Коли Тарас Григорович зайшов у двір, вони почали плакати й тікати в садок. Як не умовляв Тарас Григорович, що він їх дядько, діти не вірили йому. А коли Тарас Григорович угамував дітей, тоді й сам заплакав. Він попросив сусідок зварити вечерю. Після панщини ввечері всі родичі зійшлись до Йосипа, разом вечеряли й вітали Тараса. Він сказав рідним, що скоро їх буде звільнено з кріпацтва…

Там же, в Кирилівці, поет зустрівся і з своєю сестрою Яриною. “Була я на городі, копала грядки,

– розповідала Ярина, – дивлюсь, біжить моя дівчинка:

– Мамо, мамо, вас якийсь Тарас кличе… – Який Тарас? – питаю, а сама й з місця не можу здвигнути, аж ось і сам він іде. – Здрастуй, сестро… – Я вже й не знаю, що діялось зі мною тоді. Сіли ми на призьбі, він, сердешний, поклав голову на коліна і просить, щоб я розказувала йому про життя своє гірке.”

Але за Шевченком весь час наглядає поліція, і вже коли він, переїхавши човном Дніпро, простував до села Прохо-рівки, до Максимовича, його було заарештовано. Привізши Шевченка до Києва й зробивши допит, йому дозволили жити під наглядом поліції. Тут він зустрівся із своїм старшим товаришем, художником Сошенком, який викладав малювання у 2-й київській гімназії, а також познайомився з молодим учителем Михайлом Чалим, майбутнім біографом його. Розглянувши доноси, зроблені на Шевченка під час його подорожі по селах Київщини, київський генерал-губернатор повідомив шефа жандармів про те, що справа Шевченка залишена без наслідків і що йому дозволено повернутися до Петербурга. Відвідавши своїх київських знайомих і діставши дозвіл на повернення до Петербурга, Шевченко, не побувши в Україні й трьох місяців, вирушив із Києва. 13 серпня, заїхавши у Переяслав, поет завітав знову до Козачковського.

Але Й за ці три місяці Шевченко побачив багато. Воно лягло йому на серце страшним тягарем, псет скрізь бачить тяжкі наслідки Переяславського договору, який свого часу зробив гетьман Богдан Хмельницький з Москвою саме тут у Переяславі, де ще 1845 року поет написав свій невмирущий “Заповіт”. Козачковський згадує, що настрій у Шевченка був гнітючий. Побувши там два дні, Шевченко написав гостру сатиру на Богдана Хмельницького. Це старовинне козацьке полкове місто Переяслав, колись красиве й горде, тепер було зруйноване, занедбане. І ця картина, що стояла перед Шевченком, ніби уособлювала всю Україну. Наш поет повертався до російської столиці ще з більшим переконанням, що все те нещастя принесла в Україну Московія.






Будь твердим в лиху годину поміч скривдженим давай.
Ще 1845 року Шевченко написав свій невмирущий “Заповіт”