Горький, Максим – літературне ім’я відомого письменника Олексія Максимовича Пєшкова

Горький, Максим – літературне ім’я відомого письменника Олексія Максимовича Пєшкова. Народився в Нижньому-Новгороді 14 березня 1868 р. По своєму походженню Горький аж ніяк не належить до тих покидькам суспільства, співаком яких він виступив у літературі. Апологет босякування вийшов з цілком буржуазного середовища.

Рано померлий батько його зі шпалерників вибився в керуючі великої пароплавний

Контори; дід з боку матері, Каширин, був багатий фарбар. У 7 років Горький залишився круглим сиротою, а дід почав розорятися, і для закинутого,

що майже не знали ласки хлопчика наступила та епопея скитаний і важких негод, що спонукала його обрати символічний псевдонім Горького.

Спочатку його віддають у “хлопчики” у магазин взуття, потім він попадає в учні до родича – кресляреві. Життя було таке солодке, що хлопчик, що

Успадкував від батька і дідів енергію і пристрасть до пригод, збіг, і з

Тих пір почалися для нього боротьба за існування і постійну зміну занять

І професій. Найкраще йому жилося кухарчуком на волзькому пароплаві. В особі

Свого найближчого начальника – пароплавного кухаря, відставного гвардійського

Унтера Смурого

– Горький знайшов і першого дійсного наставника, про яке

Завжди згадував з найбільшою вдячністю. Доти Горький, що

Навчився грамоті в діда по Псалтирі і Часослову і всього кілька місяців

Невдало походив у школу, був далекий від розумових інтересів. Смурый,

Людина казкової фізичної сили і грубий, але разом з тим жагучий

Аматор читання, частиною ласкою, частиною побоями прищепив любов до читання і

Свого кухарчука, що до того “ненавидів усякий друкований папір”. Тепер

Кухарчук став “до божевілля” зачитуватися книгами Смурого, яких у того

Нагромадилася ціла скриня. Здолати ця скриня була справою не легенею. “Це була

Сама дивна бібліотека у світі”: містик Эккартгаузен поруч з Некрасовим,

Ганна Радклиф – з томом “Сучасника”; відразу “Іскра” за 64 рік, “Камінь

Віри”, Гліб Успенський, Дюма, багато книжок франків-масонів і т. д. З кухарчуків

Горький потрапив у садівники, пробував ще різні професії, на дозвіллі “ретельно

Займаючись читанням класичних добутків” лубочної літератури (“Гуак, чи

Непреоборимая вірність”, і т. п.). Інтерес до лубочної літератури залишив

Глибокий слід на творчості Горького; її героїчний штиб виховала в ньому

Той романтизм, ту похилість до ефектів “у стилі Марлинского”, що

Ставить Горькому в докір частина критики. Здатність Горького переноситися в

Чарівну область красивого вимислу не тільки скрасила його життя, але внесла

Наснагу в його кращі літературні твори, допомогла йому побачити

Яскраві фарби там, де спостерігач-реаліст бачив тільки безнадійну сірість і

Тьмяний бруд. “У 15 років, – говорить Горький у своїй автобіографії, – набув

Люте бажання учитися, з якою метою поїхав у Казань, припускаючи, що

Науки бажаючим дарунком викладаються. Виявилося, що оное не прийнято, унаслідок

Чого я надійшов у крендельний заклад за 2 р. на місяць. Це – сама тяжка

Робота з усіх випробуваних мною”. Казанський період узагалі належить до

Числа самих тяжких у житті Горького. Отут-те він по гіркій необхідності звів

Тісне знайомство зі світом “колишніх людей”, у різних нетр і нічліжках. Тим

Часом продовжувалося, однак, і жагуче захоплення книгою, але характер його

Значно змінився. Познайомивши зі студентами, Горький починає читати

По суспільних питаннях. Починає він також вдумуватися в суспільні

Відносини. Це породжене новим читанням роздум уже не вносив того

Заспокоєння, яке давала красива неправда лубочного романтизму. А отут приспів

Період особливо гострого нестатку і прямого голодування, і 19-літній пролетар пускає

В себе кулю, на щастя, без особливої шкоди. “Прохворав скільки потрібно”, він

“ожив, щоб прийнятися за торгівлю яблуками”. З Казані Горький попадає в

Царицын лінійним сторожем на залізницю. В одну зі сніжних ночей він

Жорстоко застудився і втратив тенор, завдяки якому ще недавно був

Прийнятий хористом. Потім він відправляється в Нижній, де йому стояло відбувати

Військову повинність. Але для солдатчини він виявився непридатним – “дірявих не

Беруть” – і став продавати квас на вулицях. У Нижньому знову зав’язалися в нього

Зносини з інтелігенцією, і цього разу дуже міцні. Він стає переписувачем

У нижегородського присяжного повірника М. А. Лапіна, якому “зобов’язаний більше

Всіх”. Незабаром, однак, “відчув себе не на місці серед інтелігенції і

Пішов у подорож”. Пішки виходив він весь південь Росії, снискивая собі

Їжа чим потрапило і не гидуючи ніякою роботою. Виснажлива під

Палючим сонцем робота в портах на каспійських рибних промислах, на будівлі

Молу і т. д., описана в “Коновалове”, “Рожі”, “Челкаше” і ін. – усе це

Листки з автобіографії. Під час цих мандрівок, часом страшно тяжких,

Але разом з тим поднимавших настрій достатком нових і цікавих

Вражень, Горький зблизився з третім наставником, що мав вирішальне на

Нього вплив – з людиною “поза суспільством”, А. Ф. Калюжным. Той розпізнав у

Ньому письменника. Початок літературної діяльності Горького відноситься до 1892 р.

По паспорті “подмастерье малярського цеху”, по тимчасовому заняттю робітник

Залізничних майстерень, Горький у той час був у Тифлисе. Він зніс у

Редакцію “Кавказу” напівказковий нарис зі знайомої йому по бессарабських

Мандрах циганського життя “Макар Чудра”, що і був надрукований у №

Від 12 вересня. Розповідь мала успіх. Повернувши в Нижній, Горький помістив

Кілька нарисів у казанських і нижегородських газетах, а розповідь “Омелян

Пыляй” був прийнятий у “Російські Відомості”. ДО 1893 – 94 р. відноситься знайомство

Горького з жившим у той час у Нижньому В. Г. Короленко, якому, як із

Вдячністю відзначає Горький у своїй автобіографії, він “зобов’язаний тим, що

Потрапив у велику літературу”. Роль, що зіграли в літературній долі

Горького як Короленко, так і інші покровительствовавшие йому літератори,

Аж ніяк, однак, не слід перебільшувати. Усі вони, безсумнівно, розпізнали

Деякий талант у Горькому, але нікому з них не приходило в голову і саме

Віддалене представлення про те, яка доля чекає талановитого, але

“неврівноваженого” самородка. У 1895 р. у “Російському Багатстві” поміщена

Розповідь Горького “Челкаш”; потім протягом 1895, 1896 і 1897 років з’явилися

Розповіді: “Помилка” і “Чоловіки Орловы” – у “Росіянки Думки”; “Туга”,

“Коновал”, “Колишні люди” – у “Новому Слові”; “Мальва” і “Бешкетник” – у

“Північному Віснику”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Горький, Максим – літературне ім’я відомого письменника Олексія Максимовича Пєшкова