Робінзонада головного героя роману Д. Дефо “Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо”

Мені не подобається Робінзон Крузо, бо він погана людина. Ви самі про це знаєте, якщо читали книгу про нього. Це він продав у рабство хлопчика Ксурі, який сприяв його втечі з неволі. Це він мав плантації у Бразилії, і ми знаємо, хто працював на тій плантації. Це він після 20-річної самотності зробив першу ж людину собі не другом, не співпрацівником, а слугою, дав йому нелюдське назвисько замість імені. Це він такий скнара, що більша частина його записів – перелік майна, а зовсім непотрібні йому на острові гроші зберігає про всяк випадок. Але треба

бути справедливим і віддати йому належне.

Він не став сидіти вдома, а неодноразово пускався в мандри. Правда, він брав із собою якісь товари для торгівлі, але, здається, його комерційна діяльність не давала йому прибутків. Коли він, зрештою, отримав гроші, то вони були з його бразильських маєтків. Отже, товари були скоріше про людське око, а кликало його море, І море було непривітним для Робінзона. Кожна подорож закінчувалась катастрофою, одна з яких прославила героя.

Багато років він провів на незаселеному острові, сам-самісінький, але відчай відступає вже у найперші дні. Він починає працювати: перевозить з потерпілого

корабля все, що не вкрало море. Будує житло. Вивчає той загублений в океані шмат землі, куди його занесло. Навчає папугу. Приборкує козеняток і створює свійське стадо. На цьому ізольованому острові він створює “людство” у одній особі з власною культурою, де найбільшою цінністю стають не гроші, а людська праця. Згодом він створює цілу комуну з людей різних культур і націй, об’єднаних спільною долею.

Витривалий, сміливий і сильний, працездатний і терплячий, він викликає повагу у всіх, він популярний уже століття. Поважаю його і я, хоч би за те, що не здичавів, не забув свою віру та мову, зміг перебороти упередження проти іспанців, був кмітливий і відважний під час сутички з піратами, вмів зробити будь-яку річ, а коли не вмів, то навчався. За те, що він відчував страх і відчай, та не піддався їм і залишився сином людства, а не тваринного світу, як це сталося з Олександром Селькірком – одним із прототипів Крузо.

“Цивілізація” дикуна П’ятниці у романі Даніеля Дефо “Робінзон Крузо”

У книзі Даніеля Дефо “Робінзон Крузо” описується історія людини, яка потрапила на безлюдний острів і вимушена була прожити там 27 років. Ця романтична історія розповідає, як важко було Робінзонові вижити на острові. Він подолав багато перешкод, тяжко працював, щоб полегшити собі умови життя. Робінзон був позбавлений можливості спілкуватися з іншими людьми. Кожний на його місці міг з’їхати з глузду або накласти на себе руки.. Проте Робінзон знайшов утіху в праці, він піднявся над обставинами і був нагороджений за це.

Робінзон потрапив на острів, не маючи нічого. А згодом він мав оселю, велике господарство, кожен його день проходив у праці та турботах. Він побудував на острові свій маленький світ, і згодом знайшов у ньому втіху. Робінзон взяв від цивілізації лише найкраще. Разом з минулим він полишив погані звички, неможливість контакту з іншими людьми примусила його повернутися до Бога, ніхто не заважав приміряти прочитане в Біблії до свого життя. Роки, проведені у самотності, зробили Робінзона відлюдькуватим. Він мріяв повернутися до людей, і водночас боявся цього/Тому, коли Робінзон побачив на піску відбиток людської ноги, це була для нього приголомшлива несподіванка. Велика радість змінилася жахом, коли він дізнався, чиї сліди бачив на піску.

Дикуни-канібали, які відвідували острів Робінзона, були людьми, про яких він так довго мріяв. Але він не міг спілкуватися з людьми, які їдять подібних до себе.

Робінзон слідкував за дикунами кожного разу, як вони припливали на острів, і одного разу йому вдалося врятувати невинну жертву, призначену на смерть. Цей випадок був першим контактом з людьми після довгих років самотності. І завдяки цьому у Робінзона з’явився товариш.

Робінзон врятував дикуна від смерті, але дикун врятував Робінзона від самотності. Відтепер можливість спілкуватися зробила життя Робінзона більш повним.

На жаль, П’ятниця, як і його вороги, теж був канібалом. Він не бачив поганого у вживанні людського м’яса. П’ятниця дуже здивувався, коли Робінзон поховав мерця-дикуна, вбитого при врятуванні П’ятниці. У його розумінні Робінзон знехтував їжею.

Ми не можемо звинувачувати П’ятницю, адже він жив згідно з законами свого суспільства. Ці закони наказували йому полювати на людей з інших племен, вони не мали у своїй основі людяності. Це були вовчі закони. Дикуни завжди жили, очікуючи раптової смерті від ворога. Вони не намагалися працею здобути собі їжу, вбивство людей було для них нормою. Таке розуміння життя не могло привести плем’я П’ятниці до розвитку. Вони жили як звірі, навіть гірше, бо звірі не вбивають подібних до себе для їжі, а полюють на інших тварин.

Ми бачимо, як змінюється П’ятниця, спілкуючись з Робінзоном Крузо. Кожній людині притаманні доброта та людяність, і вони отримують поштовх до розвитку, коли П’ятниця приймає моральні цінності Робінзона як свої. З часом він розуміє, що його колишнє життя не мало майбутнього.

Протиставлення двох цивілізацій у романі Даніеля Дефо – це насамперед протиставлення відсталості та прогресу. Усвідомлюючи хибність своїх минулих переконань, П’ятниця стає морально вищим, і це його перевага над людьми свого племені.

Історія становлення і розвитку людяних принципів П’ятниці має для нас велике значення. Адже це не лише показ розвитку людських цінностей, але й пересторога читачам. І в сучасному житті є люди, які на шляху до своєї мети не рахуються з іншими, брутально порушуючи загальнолюдські цінності. Але, як вказує автор, кожен може піднести свою духовність від дикуна до цивілізованої людини.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



У чому полягає трагедія печоріна.
Робінзонада головного героя роману Д. Дефо “Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо”