Рецензія на навчальний посібник “Стежки до таїни слова”

Нещодавно у видавництві “Степ” побачив світ навчальний посібник доктора філологічних наук, професора Кіровоградського держпедуніверситету імені В. Винниченка Василя Петровича Марка “Стежки до таїни слова: Літературознавчі й методичні студії”, який запрошує до фахового діалогу студентів і викладачів, учнів і вчителів, літературознавців і методистів, пропонуючи зосередитися на головному в художній творчості – мистецтві слова, проникнення в надра якого потребує спостережливого, вразливого і вдумливого читача, професійно

грамотного дослідника. Бінарна побудова пропонованого автором матеріалу – теоретичні засади літературного аналізу та практичні літературознавчі й методичні студії – дає змогу зацікавленим читачам не лише поринути в пошуки “ядра авторського задуму”, а й збагнути загальний метод, усвідомити своєрідний код, розпізнання якого має привести до осягнення твору.

Концепція літературного аналізу, яку обгрунтовує В. П. Марко, різною мірою висвітлена ним у науково-методичних журналах, зокрема часописі “Дивосло-во” (1998 р.), інших виданнях, однак найбільш цілісно й доказово подана саме тут і знаходить розуміння й підтримку

фахівців. Так, цінним положенням є те, що під час вивчення художнього твору “доцільно враховувати особисті враження учнів від твору”, яке в умовах особистісно зорієнтованого навчання набирає особливої ваги, бо не лише орієнтує на психічний розвиток юних читачів, а й вказує на необхідність педагогічної опори на їхні актуальні знання і внутрішніх, особистісних чинників впливу на школярів. Хоча книжка адресована переважно студенту, бо має служити професійній підготовці вчи-теля-філолога, стежку до таїни слова варто протоп-тувати вже змалку, пам’ятаюч^щ^^^^-^, “тивного віку вихованців.

Цілком погоджуємося з автором, що ефективну літературну освіту може забезпечити лише “естетично розвинута, теоретично озброєна, психологічно динамічна особистість учителя, закоханого в художнє слово…”. Звичайно, висуваючи вимоги до вчителя, варто більш чітко визначити їх і до учнів чи студентів. Втім, надійним орієнтиром у цій справі є Державний стандарт базової і повної середньої освіти.

Неоціненним науково-методичним скарбом теорії проф. Марка В. П. є його вчення про основні складники літературно-художнього твору, як і теза про їх взаємодію. Чітка лінія: тема – проблематика – ідея дає змогу правильно акцентувати змістові фактори твору, який виступає значно ширшим поняттям від свого тексту. Досить структурована художня форма не лише розкриває можливості своєї взаємодії з компонентами змісту твору, а й висвітлює природний шлях проникнення в його емоційно-смислові глибини

– власне, через форму. До речі, саме форма, на думку вчених, є носієм естетичного в мистецтві слова (А. Єсін, І. Фізер). Усі – письменники й пересічні люди

– користуються в мовленні одними й тими ж словами, однак у перших вони набирають концентрованого образного значення, у других – більше спонтанного характеру, нерідко випадкові.

Трактування аналізу як розумової операції над твором, яка передбачає виділення в ньому певних частин, розгляду їх та взаємодії між ними, є загальноприйнятим і не викликає жодних заперечень. Дискусійними в позитивному значенні цього слова є авторські положення про принципи, види, способи й прийоми літературного аналізу. Струнким і чітко сформульованим є принцип аналізу взаємодії змісту і форми художнього твору; називається принцип історизму. Однак до цих літературознавчих принципів, перелік яких можна було б розширити, варто додати й дидактичні, адже мова йде не лише про системний підхід до твору, а й певні методичні підходи до навчання літератури, формування читацьких умінь тощо. Варто уточнити й термінологію: а) види аналізу, як випливає з їх пояснення, – це, швидше, методи (психологічний, біографічний, порівняльний, формальний тощо), а не підходи до нього; б) способи аналізу – не зовсім коректна назва поняття, бо означає методи (від гр.), хоча насправді в посібнику йдеться про шляхи аналізу.

Дуже цінною ремаркою автора є вказівка на синтез читацьких вражень, на необхідність і зміст проведення підсумкової роботи над твором. Щодо найвищої мети аналізу, слід зауважити, що у пропонованій редакції вона лише часткова і не передбачає, зокрема, усунення суперечностей між первинним сприйняття художнього твору та його авторським смислом, не має особистісної спрямованості, містить переважно літературно-критичне значення: “…встановлення відповідності всіх частин твору авторському задумові, наявності (чи відсутності) гармонійної єдності всіх складників змісту і форми”.

Висвітлюючи поняття аналізу твору з погляду специфіки літератури, В. П. Марко рішуче виступає проти приблизного тлумачення художнього слова, тим самим ставлячи під сумнів теорію Р. Варта про “прогулянку текстом”, яка тільки й може, що дати приблизне уявлення про його зміст і значення. Р. Барт переконує, що твір настільки багатозначний, що “…, у ньому здійснюється властива йому множинність сенсу – множинність така, що не підлягає усуненню, а не та, що є тільки припущенням”, тому читач і нагадує мандрівника, який під час подорожі одержує багатозначні враження від навколишнього: “… відблиски, кольорові плями, рослини, спека, свіже повітря, крик птахів…” і таке інше, й усі ці картини пізнавані лише наполовину.

Існують, очевидно, певні межі відкритості художнього твору, вважай, приблизності, розмитості його авторської ідеї, наближення до якої справедливо пропагує автор посібника. Дійсно, якщо приблизність, розмитість значення слова – це, як стверджує вчений, небезпека, то вона помножується, коли йдеться про розхитування смислової природи всього літературного твору.

Стосовно естетичного потенціалу твору цілком виправданою є опора дослідника на вчення О. Потебні про тривимірність слова, його образ у мовленні, й не лише художньому. Значення твору криється не лише в змісті слів, що складають його текст, і навіть не в змісті художніх картин, а в баченні їх комбінації, у розкритті відношень між ними. І тут автор правий: не так важливо визначити основні частини сюжету – слід показати смисл їх взаємодії, функціональності в конкретному тексті, тобто, не переказувати зміст твору, а відповісти на питання: до яких думок і почуттів приводить автор таким розвитком подій?

Варто прислухатися й до методичних порад ученого щодо технології аналізу, хоча власне технологічні схеми не були предметом його праці. Важливо інше: із середини 90-х рр.. вже лунає заклик до технологізації літературного аналізу. Адже яким би специфічним не був урок літератури, він має базуватися передусім на законах дидактики, враховуючи, звісно, й знання про особливості предмета. Не слід ототожнювати художню літературу й урок літератури, як, скажімо, продукти харчування і власне кулінарію. Підміна понять тут лише на шкоду справі літературної освіти в школі, перешкоджає наближенню її рівня до вимог Державного стандарту.

Значний інтерес викликає стаття в посібнику про коди художнього тексту. Звичайно, це поняття не нове. Стосовно нього можна розглядати не лише мікро-складники твору – слова, а й макро-образи – архе-типи, наприклад. Пізнаваність архетипового художнього образу – найпомітніше у казках – є запорукою осягнення твору загалом. Візьмімо, наприклад, образи Котигорошка і Змія – чим не прототипи Добра і Зла?

Поряд із Котигорошком – образ Михайла-семилітка А. Лотоцького, Хухи-Моховинки В. Короліва-Старого, братів, які рятували лося (з однойменного оповідання Є. Гуцала), тощо: правильне усвідомлення домінанти в їх образі приводить до визначення глибинного смислу всього твору. Тому розкодування тексту варто, мабуть, пов’язувати більше з розпізнаванням його метафоричного змісту (за Арістотелем). Метафоричність написаного в широкому розумінні криється не в окремих тропах, а в тексті загалом, є його таїною, “планом вираження”, який і треба розпізнати. Поняття таїни слова є тоді синекдохою й означає таїну твору.

Однак у кожному тексті є ключові слова-образи, які мають кодове навантаження, розкрити яке аргументовано пропонує автор посібника.

Літературознавчі студії, до яких запрошує В. П. Марко, справді оригінальні й досить умотивовані, глибоко переконують у невичерпній насназі художнього слова, в магічній силі його особистісного впливу на читачів. Наочно показано, як глибинні сен-си людського життя знаходять майстерне й неповторне втілення в конкретно-чуттєвих картинах, зображених письменником, набираючи відтак естетичної значущості. Мистецька форма виступає носієм прекрасного, а зміст твору – є тим прекрасним.

Навчальний посібник професора Марка Василя Петровича “Стежки до таїни слова: Літературознавчі й методичні студії” – теоретично вартісна праця, має вагоме практичне значення, досить оригінальне явище в науково-методичній літературі й займе чільне місце на книжковій полиці учня і студента, вчителя і вченого.






Слово єдине що буде жити вічно.
Рецензія на навчальний посібник “Стежки до таїни слова”