Проблема співвідношення лицарського кодексу честі та загальнолюдської цінності життя у творі Ф. Шіллера “Рукавичка”

Німці вважають Фрідріха Шіллера великим поетом і драматургом, і нам залишається тільки погодитись. Адже, мабуть, ніхто з нас не прочитає його твори у оригіналі, а тільки в перекладі. А там багато що залежить від таланту перекладача, та й взагалі, ще не доведено, що поезію можна перекласти іншою мовою. Але якщо Шіллер справді великий автор, то у його творах відбилося життя не лише німецького народу, а й всього людства.
Поет народився у Вюртемберзі, герцог якого прославився деспотизмом та гонитвою за золотом, а це, як відомо, погана суміш. Промишляв

його світлість вихованням і продажем солдатів і офіцерів за кордон-як гарматного м’яса. Отже, Шіллеру довелося спробувати військової муштри у військовій академії, яку сучасники називали “розсадником рабів”. Не було випадковим і його приєднання до руху “Strum und Drang”, ЯКИЙ понад усе ставив людину, не зіпсовану німецьким оточенням, і піддавав осуду все, що заважало людині розкрити свої кращі природні якості. Усі “штюрмери” були романтиками, змальовували життя таким, яким воно повинно було б бути, і протиставляли своїм героям людей старого способу життя. Навіть якщо дія відбувалася у сиву давнину.
/> У баладі “Рукавичка” дія відбувається у лицарські часи. На арені хижаки, люди на трибунах відчувають страх і невпевненість. Та одна з дам навмисно кидає рукавичку на пісок і пропонує своєму залицяльнику дістати її і тим довести свою любов. Лицар спускається на арену, повертається під оплески присутніх, зачарованих його відвагою. Красуня зустрічає його схвальною й багатонадійною усмішкою, але той кидає їй рукавичку в обличчя зі словами: “Нагороди не вимагаю”. Мабуть, є сенс у тому, щоб сказати, що кидання рукавички не те, що в обличчя, а просто до ніг, є ворожий акт і сприймався в ті часи як виклик на двобій.
Якби ця балада була написана за часів Середньовіччя, ми б уже почали шукати потаємний містичний смисл, але це доба романтизму, тож будемо ставитися до змальованих подій як до легендарних, але можливих. Як на вюртембержця нічого особливого не сталося. Лицар, який обрав даму серця, повинен їй слугувати, як вюртембержець своєму герцогові. Наказ даний – і уперед, на війну, на арену з хижаками, – куди завгодно, пишаючись своєю вірністю начальству.
Ця балада у нас стала відомою у перекладі видатного російського поета В. Жуковського (1831), коли й “наш” Микола І вимагав доказів вірності від підлеглих. Мабуть, власне час перекладу теж був не випадковим. 233
Що ж (повертаючись до Шіллера), лицар Делорж не став соромити лицарської честі і пішов, куди “наказано”. Невідомо, коли: перед тим, як стрибнути до левів і тигрів, чи перебуваючи якийсь час на арені, чи вже повертаючись із почесного завдання, він усвідомив, що так ризикувати чужим життя заради забаганки (вона дивилася з “ущипливою усмішкою”) може тільки зла, бездушна людина, слугувати якій – значить загубити в собі все людське.
Слугування жорстокості є співучастю в її злочинах.
Що ж протистоїть одне одному у баладі “Рукавичка”? По-перше, два різних підходи до життя людини. Найбільша з людських цінностей – це життя. Якщо його не буде, то зайвими стають досягнення мистецтва, науки, зайве само небо, сонце. Справжній правитель повинен над усе ставити людське життя, зберігати його, пишатися ним, спонукати до його розвитку й поліпшення. Тварини не дивляться на зорі…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Проблема співвідношення лицарського кодексу честі та загальнолюдської цінності життя у творі Ф. Шіллера “Рукавичка”